1.2 Мінеральні води, їх класифікація

Міфи та легенди донесли до нас із самих віддалених часів свідоцтва того, що водами цілющих джерел користувалися з давніх часів. Древні греки, наприклад, вірили, що силу свою богатирську Геракл набув, як викупався у чарівному джерелі Кавказу, тому міфічного героя одного часу рахували покровителем цілющих вод.

В античні часи греки зводили у цілющих джерел каплиці, присвячені богу Асклепію (римляни в подібних місцях зводили рами на честь Ескулапа). В Греції знайдено руїни древньої водолікарні, побудованої приблизно у VI столітті до нашої ери.

Грецький лікар Архігенес, який жив у столітті нашої ери, одним із перших стверджував, що секрет підземних вод - у їх складі. Він навіть зайнявся систематизацією вод, розділивши їх на чотири групи: лужні, залізні, солоні, та сірчані[3].

Біля двох тисяч років пройшло з того часу. Сьогодні ніхто не сумнівається, що сила цих вод зумовлена речовинами, які в них містяться.

Лікувальні, профілактичні, відновлюючі, тонізуючі властивості мінеральних вод визначається перш за все тим, скільки в них міститься солей. Ця характеристика називається мінералізацією і надзвичайно різноманітна різноманітними комбінаціями цієї чудової шістки: іонів Na+, Ca2+, Mg2+, Cl-, SO22-, HCO-3

Так, наприклад, група, у яку входять «Боржомі», «Діліжан», «Квасова поляна», у якій переважають іони гідрокарбонатні й іони натрію, так і називається група гідрокарбонатних натрієвих вод. Їх ще іменують по - содові, або лужні.

Якщо іони натрію сполучаться з іонами хлору, то вода відноситься до групи хлоридних натрієвих, або солоних, мінеральних вод. До цієї групи ставиться «Миргородська», «Солуки». Комбінація натрію, хлору і гідрокарбонату дає групу гідрокарбонатно-хлоридних натрієвих мінеральних вод (їх ще називають «соляно-лужними»): «Єсентуки № 4», «Єсентуки № 17», «Арзні». А ось «Нарзан» містить чотири основних іони: магній, кальцій, гідрокарбонат і сульфат, тому він називається «сульфатно-гідрокарбонатна магнієво-кальцієва мінеральна вода».

Двоокис вуглецю, або вугільний ангидрид, або те, що ми звикли називати «вуглекислий газ» - робить мінеральну воду приємною на смак;

Газована вода краще тамує спрагу. Можна сказати, що саме завдяки вуглекислому газу в гігантських підземних лабораторіях відбувається утворення багатьох цілющих мінеральних вод: розчинений вуглекислий газ діє на навколишні породи, у результаті чого й утворюються гідрокарбонати кальцію, магнію і натрію. СО2 зобовязані своїм народженням такі чудові води, як «Нарзан», «Єсентуки», «Боржомі» і багато хто інші.

Вуглекислий газ потрібний і для стабілізації хімічного складу мінеральних вод, тому перед розливом у пляшки воду ще додатково насичують двоокисом вуглецю для зберігання її цілющих властивостей.

Можна з повною впевненістю підтверджувати, що крім згаданих основних шести іонів у мінеральних водах є присутнім майже вся таблиця Менделєєва. Ті елементи, що містяться в дуже невеличких кількостях, іменуються мікроелементами і навіть ультрамікроелементами. Серед них залізо, кобальт, молібден, мишяк, фтор, марганець, мідь, йод, бром, літій. У тому числі з явно вираженою фармакологічною дією - залізо, мишяк, йод і бром.

Залізо міститься в багатьох мінеральних водах. Більше усього заліза у вище згаданих «Марциальних» водах - до 70 мг/л. Наявність заліза робить лікувальну навіть воду з дуже невисокою мінерализацією, наприклад, «Полюстрово» (менше 1 р/л). Якщо місткість заліза досягає 20 мг/л, то воду вже вважають «залізистою» і призначають людям, що страждають недокрівям.

Серед питних мінеральних вод є також бромні. (Як відомо, бром застосовують при лікуванні розладів нервової системи). Серед них «Лужанська» і «Талицька» використовуються тільки по призначенню лікаря. Йод є важливим мікроелементом і відіграє велику роль у роботі щитовидної залози.

Питні мінеральні води містять ще й органічні речовини. Саме їм, зобовязана своєю цілющою силою «Нафтуся» - мінеральна вода курорту Трускавець.

За хімічним складом різниться шість класів мінеральних вод: гідрокарбонатні, хлоридні, сульфатні, змішані, біологично активні і газовані. За температурою мінеральні води підрозділяються на холодні (до 20°С), субтермальні (20-37 °С), термальні (37- 42 °С) і гипертермальні (понад 42 °С) [3].

Слід зазначити, що не можна очікувати від лікувальних мінеральних вод якогось чудодійного впливу. При правильному застосуванні їх, при одночасному дотриманні дієти і загального режиму, при виключенні подразнюючих моментів (у першу чергу алкоголю) споживання мінеральних вод дає гарні результати.

Мінеральні води, розлиті в пляшки, знаходять усе більше застосування в якості столових вод. Пояснюється це їхнім приємним смаком, насиченістю вуглекислим газом і поруч інших переваг перед прісною водою. При багатому потовідділенні наш організм втрачає з потом значну кількість солей. Споживання прісної води не відшкодовує цих утрат, із цієї причини може відбуватися небажане збідніння організму солями. Встановлено, що працівники гарячих цехів менше упрівають при тамуванні спраги підсоленою, а не прісною водою. Адже мінеральна вода і є така підсолена вода, але тільки до складу її, крім кухонної солі, входять і інші необхідні організму солі. Не говорячи вже про те, що санітарний стан мінеральної води, розлитої в пляшки, завжди бездоганний.