6.2.7. Приготування тіста для заварного житнього і житньо-пшеничного хліба

Заварний хліб має яскраво виражений приємний аромат і високі смакові якості, повільніше черствіє. Виробництво заварного хліба особливо розвинене у північно-західних областях Росії, в Білорусії, країнах Прибалтики. Так, у Литві, Латвії заварні види хліба складають 70 % загального виробництва хлібних виробів.

Останнім часом виробництво заварних видів хліба зростає і в Україні. Роз­роблена значна кількість нових заварних видів хліба. Це хліб гетьманський, київський заварний, донбаський, особливий заварний тощо. Своєрідний кислу­вато-солодкий смак цього хліба створюється завдяки особливостям технології його приготування і складових рецептури.

Готують заварні види хліба із суміші борошна житнього обдирного або обой­ного і пшеничного першого чи другого сорту, рідше — із суміші житнього сіяно­го і пшеничного вищого сорту, до складу рецептури, як правило, входять, %: не-ферментований або ферментований солод 3-7, патока — 3-8, молочна сиро­ватка — 10-20, цукор — 1-4, квасне сусло чи солодовий екстракт — 2,5-10, яб­лучне повидло — 5, олія — 1,5-5, кмин, коріандр, аніс — 0,3-1, сухе молоко — 2,5, насіння льону або інша сировина.

Характерною особливістю заварних видів хліба є те, що частина борошна (7-15, частіше 10%) вноситься в тісто у вигляді заварки оцукреної, оцукреної за­квашеної або оцукреної заквашеної та збродженої.

Заварні види хліба готують здебільшого на густих або рідких заквасках, іноді на концентрованій молочнокислій заквасці. Розроблені прискорені способи ви­готовлення заварного хліба на густих заквасках — підкислювачах з використан­ням сухої заварки.

Закваски і заварку готують з житніх сортів борошна, пшеничне борошно вносять при замішуванні тіста. Для покращання якості хліба при замішуванні тіста на деякі види хліба додають пресовані, іноді рідкі дріжджі.

У розводочному циклі приготування заквасок використовують чисті культу­ри мезофільних молочнокислих бактерій і дріжджів.

Живильну суміш для закваски готують із житнього борошна і води.

Дозріла закваска, залежно від сорту борошна, має кислотність: густа — 10-15 град, рідка без заварки в живильному середовищі — 9-13, рідка із завар­кою — 9-12, КМКЗ — 19-22 град.

Тісто для заварних видів хліба готують трифазним (заварка — закваска — тісто), чотирифазним (заварка — закваска — заквашена заварка чи опара — тісто), п'ятифазним ( заварка — закваска — термофільна закваска — збродже-на закваска — тісто) способами.

Кількість фаз обумовлюється наявними стадіями підготовки заварки. За­варку заквашують, іноді заквашують і зброджують з метою покращання стану м'якушки хліба, зменшення її липкості.

Основні способи приготування тіста для заварних видів хліба наведені на рис. 6.24.

Рис. 6.24. Способи приготування заварних видів хліба

Заварку готують з житнього борошна, ферментованого солоду, кмину чи анісу і води (1:3), що має температуру 93-95 °С. Початкова температура завар­ки 63-65 °С. На деяких підприємствах частину борошна, що належить заварити (10-15 %), і неферментований солод вносять у заварку при 63-65 °С для покра­щання оцукрення крохмалю. Заварку оцукрюють 1,5-2, інколи 3-5 год. Більше 6 год заварку зберігати не слід, щоб запобігти її закисненню.

Для швидшого охолодження в оцукрену заварку іноді вносять холодну мо­лочну сироватку, розчин цукру або патоки. Вологість заварки 74-76 %.

При трифазному способі приготування тіста закваску з 25-30 % борошна змішують з оцукреною заваркою, розчином солі, добавляють решту борошна, іншу сировину і замішують тісто. Тривалість бродіння тіста 60-90 хв.

У разі приготування тіста на бездріжджовій КМКЗ вносять 0,7 % пресованих або 10 % рідких дріжджів.

При чотирифазному способі готують закваску, заварку, опару і тісто або за­кваску, заварку, заквашену заварку і тісто. Опару готують із заварки, закваски і

1 82 Технологія хлібопекарського виробництва

Способи приготування тіста 183

частини борошна без заливу води, вологість її — 53-55 %. Тривалість бродіння 3,5-4 год при 28-30 °С, кислотність готової опари має бути 9-11 град. У вибро­джену опару додають, розчин солі, воду, засипають решту борошна і замішують тісто. Розподіл борошна за фазами приготування тіста частіше за все такий: за­варка — 10, закваска — 20, опара — 35, тісто — 35 %. Тісто дозріває 60-90 хв. За такою технологією готують хліб житній заварний, бородинський, черкаський заварний та інші.

Замість опари на деяких підприємствах готують заквашену (зброджену) за­варку — рідку або густу. Тоді оцукрену охолоджену заварку перекачують в ємкість, добавляють до неї рідку або густу житню закваску і заквашують 6-7 год при 30-32 °С. Заквашену таким чином заварку перекачують у виробничу ємкість і використовують для замішування тіста порційним чи безперервним способом. Тривалість бродіння тіста 60-90 хв при 30-32 °С.

Застосовують й інші способи заквашування заварки. Так, при виробництві хліба житнього заварного з кмином в охолоджену оцукрену заварку вносять рідкі дріжджі та заквашену заварку з кислотністю 12-14 град, яка використовується для приготування рідких дріжджів. Після 5-6 год заквашування додають пресо­вані дріжджі та залишають бродити на 40-60 хв. На заквашеній і збродженій та­ким чином заварці готують тісто.

Заквашування заварки підвищує інтенсивність бродіння тіста, надає хлібу приємного кисло-солодкого смаку. Використання заварки, заквашеної тер­мофільними молочнокислими бактеріями, покращує смакові якості хліба.

Ця технологічна операція передбачена також п'ятифазним способом приго­тування тіста. За п'ятифазним способом спочатку готують оцукрену заварку. Далі до оцукреної заварки добавляють у співвідношенні 3:1 заварку, заквашену термофільними молочнокислими бактеріями L. delbruckii-76 або іншими і заква­шують її до кислотності 12-14 град.

Готова закваска має приємний кисло-солодкий смак, коричнево-шоколад­ний колір, в'язку консистенцію. Паралельно із заквашеною термофільними бак­теріями оцукреною заваркою готують рідку житню закваску без заварки. Потім заквашену оцукрену заварку охолоджують до 27-32 °С і змішують з рідкою жит­ньою закваскою, при потребі добавляють мочку, одержують зброджену заварку. Тривалість її бродіння при 30-32 °С — 1 -2 год до кислотності 9-12 град. Підйом­на сила — 20-25 хв.

Зброджену заварку використовують для замішування тіста. Тісто дозріває 90-120 хв. За цією технологією на підприємствах Білорусії готують хліб рау-бичський.

У разі приготування тіста для заварного хліба прискореним способом вико­ристовують традиційну густу або рідку житню закваску чи закваску-підкислювач, наприклад «Цитрасол» (Росія), PS-2 (Бельгія) з кислотністю 500 град, «Фіна-роль» (Австрія) з кислотністю 200 град та інші, й суху заварку або композиційні суміші на її основі з ферментованим житнім солодом. Суха заварка — це струк-туроване на вальцьовій сушарці чи в екструдері житнє борошно. Так, при замішуванні тіста «Цитрасол» застосовують у кількості 1,5-3,5 % до маси бо­рошна. Пресовані дріжджі додають у кількості 1,2-1,4%. Тісто до розробки виб­роджує 90 хв, вистоювання тістових заготовок проводять до готовності, при­близно 60 хв.

Тісто для заварних видів хліба готують як порційно, так і безперервно-по­точним способом.

6.3. Використання продуктів переробки бракованого і черствого хліба при приготуванні тіста

Браковані або черстві хлібні вироби з житнього, пшеничного чи суміші жит­нього і пшеничного борошна переробляють на хлібну мочку, хлібне і сухарне кри­шиво. Ці продукти переробки некондиційних виробів використовують при виго­товленні продукції з борошна того ж виду і сорту або більш низьких сортів (у % до маси борошна) в кількостях, що наведені в табл. 6.1.

Таблиця 6.1. Допустима кількість додання хлібного і сухарного кришива при приготуванні тіста, %, не більше

Доза до маси борошна, %

Вид виробів ~ І ~

хлібна хлібне _cvxaDHe мочка І кришиво | ' ^м

Хліб з житнього обойного борошна 10 5 З Хліб з борошна житнього обдирного і сіяного, житньо-пшеничного, пшенично-житнього і пшеничного обойного, із суміші борошна житнього і пшеничного сортового, а також із суміші борошна

пшеничного обойного і сортового 5 3 2

Хліб із пшеничного борошна другого сорту 2,5 3 2 Хліб із пшеничного борошна першого сорту і суміші пшеничного

борошна першого і другого сортів 2* 1 1,5

Хліб із пшеничного борошна вищого сорту - - 1

Булочні вироби із пшеничного борошна другого сорту - 3 2 Булочні, здобні та бараночні вироби із пшеничного борошна першого

сорту - 2 1,5 Булочні, здобні та бараночні вироби із пшеничного борошна вищого

сорту - 1,5 1

Сухарні вироби із пшеничного борошна першого і другого сорту - 5 2

Сухарні вироби із пшеничного борошна вищого сорту - 3 1,5

'Дозволяється використовувати у вигляді тонкодиспергованої мочки приготовленої на машині А2-ХПК

1 84 Технологія хлібопекарського виробництва

Способи приготування тіста "J 85

У свій час Каздіпрохарчопромом був розроблений спосіб приготування хлібної мочки, заквашеної молочнокислими бактеріями. За цим способом чер­ствий хліб подрібнюють на дробарці і готують живильну суміш з таких компо­нентів: подрібнений хліб —- 15 кг, пшеничне борошно першого чи другого сор­ту — 15 кг, вода — 60 л, закваска мезофільних молочнокислих бактерій — 10 кг. Складові живильної суміші перемішують і зброджують при температурі 35-38 °С протягом 18-22 год до кислотності 25-28 град. Готова суміш має однорідну кон­систенцію, кисломолочний смак, вологість 75-78 %. Цю суміш додають в опару замість мезофільної молочнокислої закваски в кількості 6-8 % до маси борош­на, що переробляється.

Відомий спосіб ферментативної обробки бракованого і черствого хліба, який дозволяє отримати з нього ферментативні високооцукрені або мальтозні напівфабрикати. Цей спосіб передбачає розмочування, гомогенізацію, клейсте-ризацію та наступний ферментативний гідроліз хліба. Така обробка приводить до накопичення поживних речовин. Гідролізати доцільно додавати разом із за­квашеною заваркою у процесі приготування рідких дріжджів, мезофільних за­квасок, при активації пресованих або сушених дріжджів.

Контрольні питання до розділу 6

1. Як класифікуються способи приготування тіста з пшеничного борошна ?

2. Які способи розпушення тіста застосовуються ?

3. За якими схемами готують рідкі дріжджі? У чому сутність цих схем ?

4. Які види пшеничних заквасок застосовуються ? За якою технологією їх го­тують ?

5. Внаслідок яких процесів утворюється тісто в результаті замішування?

6. Яку роль відіграють складові борошна під час дозрівання тіста?

7. Охарактеризуйте способи приготування тіста на густих опарах.

8. Як готують рідкі опари ? Охарактеризуйте біохімічні та мікробіологічні процеси, що відбуваються під час дозрівання рідких опар.

9. Які переваги і недоліки способу приготування тіста на диспергованій фазі у порівнянні з опарним способом ?

10. У чому полягає сутність приготування тіста безопарним способом ?

11. Які прискорені способи приготування тіста застосовуються та які техно­логічні заходи лежать в їх основі ?

12. Охарактеризуйте нетрадиційні способи приготування тіста з викорис­танням напівфабрикатів з цілого зерна та сухих сумішей.

13. Які особливості приготування пшеничного тіста за інтенсивною (холод­ною) технологією ?

14. Охарактеризуйте особливості мікрофлори житніх заквасок.

15. Які види заквасок застосовуються в разі приготування тіста з житнього борошна? Як готують густі закваски ?

16. Охарактеризуйте способи приготування тіста на рідких заквасках.

17. У чому сутність прискорених способів приготування тіста з житнього і житньо-пшеничного борошна ?

18. Дайте порівняльну характеристику способам приготування тіста з жит­нього і житньо-пшеничного борошна.

19. У чому полягає сутність технології заварних видів хліба ?

20. За якими показниками визначається готовність тіста ?

Розділ 7 ОБРОБЛЕННЯ ТІСТА

Метою оброблення тіста є виготовлення тістових заготовок певної маси і форми, а також розпушення їх перед посадкою у піч. Оброблення тіста включає такі технологічні операції: поділ тіста на шматки, їх округлення, попереднє вис­тоювання, формування тістових заготовок і остаточне вистоювання. Заготовки для деяких виробів після остаточного вистоювання нарізають (батони, паляниця українська), наколюють (булка черкізівська) або змащують яєчним мастилом (здобні вироби). Залежно від виду виробів оброблення передбачає всі зазначені операції або частину з них. Так, при виробництві масових сортів хліба з пшенич­ного і житнього борошна попереднє вистоювання не передбачається, тоді як при виробництві більшості видів здобних виробів ця операція обов'язкова. При виготовленні пшеничного подового хліба передбачається округлення шматків тіста.

Механічна обробка пшеничного тіста під час поділу, округлення, надання за­готовці певної форми позитивно впливає на його структурно-механічні власти­вості. Внаслідок подрібнення nop під час механічної обробки утворюється рівномірна мікропориста структура. Вона, а також тонка плівка, що утворюється на заготовці при обробленні, добре утримують газоподібні сполуки на наступних етапах технологічного процесу, сприяють одержанню хліба з гарним об'ємом, світлішою м'якушкою, тонкостінною, рівномірною пористістю.

Житнє тісто має значно більшу, ніж пшеничне, вологість, високі адгезійні властивості, тому його інтенсивній механічній обробці під час оброблення не піддають. Оброблення житнього тіста для подового хліба охоплює лише поділ його на шматки, іноді — легке округлення цих шматків стрічковим тістоокруглю-вачем і остаточне вистоювання. Остаточної форми шматки тіста для подових видів набувають під час вистоювання у касетах.

При виробництві формових видів хліба як з житнього, так і з пшеничного тіста, оброблення включає лише такі операції, як поділ тіста на шматки, заванта­ження їх у форми і остаточне вистоювання.

Оброблення тіста здійснюється на спеціальному обладнанні — тісто-подільних, тістоокруглювальних, тістоформуючих машинах, стрічкових транс­портерах, у шафах для попереднього та остаточного вистоювання. У пекарнях малої потужності ці стадії здійснюються здебільшого вручну. Щоб запобігти прилипанню тістових заготовок до органів машин, що використовуються для оброблення тіста, їх покривають антиадгезійними полімерними матеріалами, посипають борошном або застосовують обдування тістових заготовок повітрям.

Металеві листи, на яких відбувається вистоювання, і хлібні форми обробля­ють антиадгезійними матеріалами або змащують олією.

При застосуванні підсипки борошном посипають поверхні на всіх ділянках оброблення і вистоювання. На цю операцію витрачається 1-2 % всієї маси бо­рошна.

186 Технологія хлібопекарського виробництва

Оброблення тіста 187

У разі обдування тістових заготовок повітрям його подають до машин з тем­пературою 28-30 °С і відносною вологістю 40-44 % по трубопроводах за допо­могою вентилятора низького тиску. Повітря забирають з верхньої частини цеху. Внаслідок обдування на поверхні тістових заготовок утворюється тонка плівка, яка і запобігає прилипанню до поверхні робочих органів. Витрати повітря ста­новлять від 260 (до тістоподільної машини) до 1000 м³/год (до закатної машини). Кількість повітря, що подається на обдування тістових заготовок, і його темпе­ратуру регулюють з тим, щоб запобігти утворенню на заготовці надмірно товстої плівки. При наявності такої в разі збільшення об'єму заготовок у вистойці їх по­верхня буде розтріскуватись.

7.1. Поділ тіста на шматки

Поділ тіста на шматки має забезпечити одержання тістових заготовок з ма­сою, яка з урахуванням затрат на наступних етапах технологічного процесу (випікання, охолодження і зберігання) дозволить одержати готові вироби зада­ної маси.

Поділ тіста здійснюють механічним способом на тістоподільних машинах або вручну.

У виробництві використовують тістоподільники різної конструкції. Всі вони ділять тісто на шматки за об'ємним принципом і відрізняються один від одного за способом нагнітання тіста і відмірювання об'єму. На хлібопекарських підприємствах найбільш поширені тістоподільники, що мають головки з однією або кількома мірними камерами з поршнями. Залежно від положення поршня змінюється об'єм робочої частини камери. При зміні об'єму камери змінюється

і об'єм шматка тіста.

Застосовуються тістоподільни­ки з поршневим, лопатевим або шнековим нагнітачем і подільною головкою, а також тістоподільники із шнековим нагнітачем, в яких шматки тіста певної довжини відсікаються ножем при виході його з мундштука машини (рис. 7.1).

Регулюючи довжину шматка, одержують заготовки різної маси.

Рис. 7.1. Функціональні схеми тістоподільних машин: а — з поршневим нагнітачем і подільною головкою; б — з лопатевим нагнітачем і подільною головкою; в — зі шне­ковим нагнітачем і подільною головкою; г — зі шнековим нагнітачем без подільної головки; 1 — мірна камера; 2 — подільна головка; З — заслінка; 4 — нагнітальний поршень; 5 — приймальна лійка; б — відсікаюча заслінка; 7 — нагнітальна лопать; 8 — стабілізатор тиску; 9 — нагнітальний шнек; 10 — відсікаючий ніж; 11 — мундштук

При виробництві дрібноштуч-них булочних і здобних виробів іноді застосовують тістоподільни­ки, які штампують із тіста однакові шматки певної маси.

Принцип дії тістоподільників з мірними камерами такий. Виброд­жене тісто надходить у приймальну лійку тістоподільника, звідти — у робочу камеру, з якої поршневим, лопатевим, шнековим або іншої дії нагнітачем тісто спочатку стис-

кується у робочій камері, потім подається в мірні камери подільної головки, ро­бочий об'єм яких регулюється залежно від того, якої маси заготовку необхідно отримати. Шматки тіста відміреного об'єму при русі поршня вперед виштовху­ються з мірної камери на транспортер.

Для забезпечення точності поділу необхідно підтримувати постійний рівень тіста у лійці. Це забезпечується за допомогою шибера у нижній частині тістоспу-ску або електронних датчиків. На точність поділу впливає густина тіста, тому не можна допускати порушення вологості та перебродження тіста.

У промисловості для поділу пшеничного тіста найбільш розповсюджені тістоподільники з поршневим нагнітачем і подільною головкою марок А2-ХТ-2Н, РЗ-ХДП, Ш25-ХДА, РМК та інші; з лопатевим нагнітачем і подільною головкою — А2-ХТН та інші.

Для поділу пшеничного тіста при виробництві дрібноштучних виробів засто­совують тістоподільники РЗ-ХДП, Ш25-ХДН, А2-ХПО/5таінші. Для поділу житнь­ого і житньо-пшеничного тіста застосовують тістоподільники зі шнековим нагніта­чем і поворотною головкою марок ХДФ-2М, «Кузбас-2М-1», «Кузбас-2М-2» та інші. При виробництві формового хліба з використанням вистійно-пічних агре­гатів застосовують подільно-посадочні автомати ДПА, РЗ-ХД2У та інші.

Основним показником якості роботи тістоподільників є точність маси тісто­вих заготовок. За паспортними даними на діючі тістоподільники, відхилення від заданої маси шматки тіста не повинно перевищувати ± 2,5 %.

Як уже відзначалося раніше, маса шматка тіста встановлюється, виходячи з маси готового виробу з урахуванням зменшення його маси під час випікання (упікання) і зменшення маси готового хліба при охолодженні та зберіганні (уси­хання), а також точності роботи тістоподільника. Масу тістової заготовки (G_ІЗ) визначають за формулою

С_х-100-100

(100-д_уп)(100-д_ус)

де О, — задана маса хліба, кг; д_уп — затрати на упікання, % до маси тіста; д_ус — затрати на усихання при остиганні і зберіганні, % до маси гарячого хліба; (д„ — середнє відхилення в масі тістової заготовки при поділі, кг, або

С_тз = Є, + З_уп + З_ус ± Дд,₃

де З_уп — зменшення маси тістової заготовки при випіканні, кг; З_ус — змен­шення маси гарячого хліба при остиганні та зберіганні, кг.

Величину затрат на упікання і усихання визначають для кожного виробу за допомогою пробної випічки.

У середньому маса тістової заготовки буває на 10—12 % більшою за масу охолодженого виробу. За існуючими нормативами, відхилення маси десяти од­ночасно зважених готових виробів не має перевищувати 2,5 % нормативної ма­си, а одного виробу — 3 %. Тому при розрахунку необхідної маси тістової заго­товки треба брати до уваги не лише відхилення в роботі тістоподільника, а й нерівномірність упікання по довжині колиски або ширині поду печі, різне усихан­ня його при зберіганні на вагонетках.

Зважаючи на ці фактори, тістоподільна машина має забезпечити вищу точність поділу, ніж допустимі відхилення для готової продукції, тобто не більше ± 1-1,5 %.

1 88 Технологія хлібопекарського виробництва

Оброблення тіста 189

Перевірку точності роботи тістоподільника здійснюють методом вибірково­го контролю. Періодично зважують тістові заготовки на вагах, встановлених біля тістоподільника.

При ручному поділі тіста його спочатку формують у довгий циліндричний джгут, товщина якого залежить від маси готових виробів. Від готового джгута відрізають шматки однакової довжини і за допомогою вагів забезпечують не­обхідну масу кожного шматка.

Для того, щоб за час розробки суттєво не погіршились структурно-механічні властивості тіста, необхідно, щоб її тривалість з однієї діжі не перевищувала 30-40 хв, а при переробленні слабкого борошна — 20-30 хв.

Точність поділу тіста має не лише технологічне, а й економічне значення. Під час підрахунку витрат борошна на виготовлення штучних виробів враховують не фактичну масу кожного виробу, а передбачену стандартом. Тому при переви­щенні стандартної маси відбудуться перевитрати борошна. У випадку, коли ма­са виробів буде нижчою стандартної більше, ніж на 2,5 %, — вироби вважають­ся браком за масою.

7.2. Округлення тістових заготовок

Під час технологічної операції округлення шматки тіста набувають круглої форми. Внаслідок пружно-еластичного і пластичного характеру деформації тістової заготовки при округленні в ній відбувається рівномірне розподілення і часткове видалення диоксиду вуглецю, змінюються фізико-механічні власти­вості її структури. Поверхневий шар заготовки ущільнюється, зменшується його газопроникливість. На тістовій заготовці утворюється тонка поверхнева плівка. Ця плівка сприяє підвищенню газоутримувальної здатності тіста підчас остаточ­ного вистоювання, покращанню об'єму і пористості виробів.

При виробництві круглих подових виробів округлення є способом форму­вання заготовки. Після цієї операції тістові заготовки надходять на остаточне ви­стоювання.

При виробництві багатьох видів булочних і здобних виробів (батони, рогали­ки, плетінки) ця операція є проміжною, після неї тістові заготовки подаються на попереднє вистоювання, потім на формування.

Операція округлення виконується на тістоокруглювальних машинах з несучим органом, що обертається, і нерухомою поверхнею тертя. Це циліндричні, парасоль-коподібні або чашоподібні машини з нерухомою спіраллю. Використовуються також машини з несучим органом, що рухається прямолінійно, і нерухомою або рухомою

Рис. 7.2. Принципові схеми тістоокруглювальних машин: а — з циліндричною поверхнею; б - з пара-солькоподібною поверхнею; в — з чашоподібною по­верхнею; г — з плоскою поверхнею

поверхнею тертя, а також з плоско-паралельним рухом несучого і формуючого ор­ганів, рис. 7.2. У промисло­вості для округлення шматків пшеничного тіста застосову­ють здебільшого тістоокруг-лювачі, що мають форму кону­соподібної чаші, які оберта­ються навколо своєї осі, з внутрішньою формувальною

спіраллю (марки ХТО, Т1-ХТН). Шматки тіста потрапляють на дно чаші й у процесі складного руху вверх по спіралі набувають круглої форми, рис. 7.3а. Останнім часом набувають поширення машини з парасолькоподібною поверхнею тертя, рис. 7.3 б.

На якість округлення впливає вологість тіста, відрегульованість зазору між конічною чашею і спірал­лю. При великому зазорі від тістової заготовки відщеплюються шматоч­ки тіста, маса її зменшується. Тісто з підвищеною вологістю липне до ро­бочих органів машини.

Рис. 7.3. Тістоокруглювальні машини: а — з

конічною внутрішньою несучою частиною (1 — насадки для подачі повітря, 2 — заванта­жувальна лійка, 3 — конічна чаша, 4 — форму­юча спіраль, 5 — нерухома вертикальна вісь); б — з конічною зовнішньою несучою частиною (1 — борошнопосипач, 2 — формуюча спіраль, З — несучий конус з рифленою поверхнею, 4 — станина з пристроєм для обдування спіралі і конуса теплим повітрям)

На деяких підприємствах для покращання механічної обробки тіста встановлюють два тістоок-руглювачі.

Житнє тісто має вищу, ніж пше­ничне, вологість, підвищену адгезію і в'язкість, тому при його розробці операція округлення не проводить­ся або для її виконання використо­вують округлювані з горизонталь­ним стрічковим і двома похилими транспортерами. Завдяки переміщенню транспортерів у різних напрямках і з різною швидкістю досягається формування заготовки. Цей округлювач піддає заготовки легкій механічній обробці, після якої вони мають не зовсім сферичну форму. Пізніше, при вистоюванні у касетах тістові заготовки приймають правильну форму.

Частіше заготовки для житнього і житньо-пшеничного хліба круглої форми після поділу укладають у круглі касети на колисках шафи для вистоювання.

7.3. Попереднє вистоювання

Попереднє вистоювання передбачається лише для тістових заготовок із сортового борошна після округлення перед наданням їм остаточної форми. Йо­го застосовують при виробництві деяких булочних і здобних виробів. Метою цієї операції є зняття внутрішніх напружень у заготовці, що утворилися під час поділу та округлення, відновлення структури клейковинного каркасу. Три­валість його — 3-12 хв.

У процесі попереднього вистоювання внаслідок явища релаксації у заго­товці розсмоктуються напруження, зруйновані ланцюги структури частково по­новлюються (явище тиксотропії), покращується її структура, дещо збільшується об'єм. На цій стадії технологічного процесу бродіння немає практичного значен­ня, тому не підтримуються певні технологічні параметри: температура і віднос­на вологість повітря.

Попереднє вистоювання може проводитись під час переміщення тістової заготовки від однієї машини до іншої на спеціально влаштованому однорядному чи багаторядному стрічковому транспортері або ківшовому конвеєрі, рідше — у спеціальних конвеєрних шафах, а при ручному обробленні тіста — на столах або стелажах, рис. 7.4.

1 90 Технологія хлібопекарського виробництва

Оброблення тіста 191

Відкриті стрічкові транспортери встанов­люють здебільшого під перекриттям цеху, де найбільш сприятливі для вистоювання тем­пература і відносна во­логість.

Незначне підси­хання поверхні заго­товки під час вистою­вання сприяє кращо­му проходженню опе­рації надання їй оста­точної форми.

Рис. 7.4. Обладнання для попереднього вистоювання тісто-

вих заготовок: а — однорядний транспортер; б — шафа з багаторядним транспортером; в — шафа з колис­ками для попереднього вистоювання тістових заготовок

7.4. Надання тістовим заготовкам необхідної форми

Метою операції формування тістових заготовок є надання їм форми, перед­баченої нормативною документацією для даного виробу. Спосіб надання заго­товці певної форми залежить від виду виробів.

Так, формування заготовок для виробів круглої форми з пшеничного сорто­вого борошна здійснюється тістоокруглювачами. Заготовки для хліба круглої форми з житнього і житньо-пшеничного борошна набувають необхідної форми під час вистоювання в круглих касетах.

З аготовки для батонів, батоноподібних виробів, плетінок формуються тісто-закатними машинами. Ця операція для виробів із пшеничних сортів борошна ви­конується після округлення шматків тіста і бажано після їх попереднього вистоювання. Тістозакатні машини надають заготовкам циліндричної або сигароподібної форми.

4,4)

Рис. 7.5. Функціональні схеми тістозакатних машин: а, б, в — для формування пшенично­го тіста; г — для формування житнього тіста

ком і закатним барабаном скручується у рулон, далі вона проходить між стрічковим конвеєром і нерухомою плитою, набуває форми циліндра, рис. 7.5а.

При застосуванні стрічкової тістозакатної машини з розкочувальними валками тістова заготовка розкочується в млинець товщиною 6-8 мм. Далі розкочена за­готовка згортається в рулон спеціальним пристроєм над стрічковим транспорте­ром, потім прокочується під формувальною плитою, рис. 7.5 б або між плоскими поверхнями двох транспортерів, що рухаються в різних напрямках. Після такої об­робки заготовка набуває циліндричної або сигароподібної форми, рис. 7.5в.

Для формування тістових загото­вок з пшеничного тіста застосовують барабанні або стрічкові з розкочуваль­ними валками тістозакатні машини. На тістозакатних машинах барабанного типу заготовка спочатку розкочується однією парою валків у млинець товщи­ною до 11 мм, потім завивальним вал-

Під час операції формування у тістовій заготовці рівномірно розподіляються газоподібні складові, що покращує структуру пористості виробів. Заготовка до­бре утримує надану їй форму під час вистоювання і випікання.

Для батоноподібних видів житнього і житньо-пшеничного хліба тістові заго­товки формуються стрічковими тістозакатними машинами без розкочувальних валків. У цих машинах формувальними органами є два транспортери, що руха­ються з різною швидкістю в різні сторони (рис. 7.5г). Шматок тіста під час про­ходження крізь зазор між верхнім і нижнім транспортерами (нижній має більшу швидкість) набуває циліндричної форми.

У промисловості для формування батоноподібних заготовок з пшеничного тіста найчастіше застосовуються тістозакатні машини барабанного типу марки МЗЛ-51 і стрічкові марки Т1-ХТ2-3 або И8-ХТЗ.

У тістозакатній машині Т1-ХТ2-3 тістова заготовка спочатку розкочується у млинець проходженням через дві пари розкочувальних валків, потім скручується в рулон за допомогою закручувальної сітки і прокочується між транспортером і фор­мувальною плитою, рис. 7.6.

При виробництві деяких дрібноштучних виробів, таких, як рогалики, розан-чики та інші, остаточна форма тістовим заготовкам надається на спеціальних машинах.

Для більшості видів здоб­них виробів тістові заготовки формуються вручну.

Рис. 7.6. Тістозакатна машина Т1-ХТ2-3: 1 — по­даючий транспортер, 2,3 — розкочуючі валки, 4 — завиваюча решітка, 5 — бокові направляючі

для зарівнювання кінців тістових заготовок,

6 — несучий транспортер, 7 — формуюча плита,

8 — закочуючий транспортер

На якість формування заго­ товок впливає вологість тіста, а також відрегульованість цент­ рівки шматків тіста на транспор­ тері, зазору між валками тощо. У разі підвищеної вологості тісто залипає. При надмірному зазорі заготовки недостатньо пророб­ ляються, що призводить до нерівномірності структури

м'якушки, появи в ній порожнин.

7.5. Остаточне вистоювання тістових заготовок

Зброджене тісто має капілярно-пористу структуру, в порах якої формують­ся газоподібні продукти бродіння. При поділі та формуванні тісто майже повністю втрачає диоксид вуглецю, ущільнюється, зменшується в об'ємі.

Перед вистоюванням у тісті залишається 8-14 % диоксиду вуглецю, що нако­пичився під час його дозрівання, а в процесі вистоювання утворюється 86-92 % всієї його кількості, що міститься в тістовій заготовці при посадці її в піч. Тобто основна кількість диоксиду вуглецю, яка обумовлює розпушеність м'якушки ви­робів, їх об'єм утворюється саме під час остаточного вистоювання.

Основною метою остаточного вистоювання є відновлення частково зруйно­ваної при формуванні структури тіста, інтенсивне бродіння з метою максималь­ного розпушення тістової заготовки, збільшення її в об'ємі. При остаточному ви­стоюванні необхідно створювати оптимальні умови для життєдіяльності мікроф-

лори тіста, а також для підтримання еластичності поверхні, що й обумовлює збільшення об'єму тістової заготовки. У процесі вистоювання об'єм заготовки збільшується в 1,5-1,7 рази, поверхня стає гладенькою.

Оптимальними умовами для остаточного вистоювання є температура повітря в шафі для вистоювання 35-40 °С і відносна вологість — 75-85 %. Підви­щена температура повітря прискорює процес бродіння у тістових заготовках, а підвищена вологість запобігає утворенню на їх поверхні підсохлої плівки. В разі утворення на поверхні заготовки такої плівки при подальшому бродінні тіста в перші хвилини випічки внаслідок збільшення її об'єму на поверхні хліба виника­ють тріщини і підриви. Більш низькі за оптимальні температура і вологість затри­мують процес вистоювання. Але підтримувати відносну вологість вище 85 % не слід, бо при цьому тістові заготовки будуть прилипати до касет колисок або до­щок для вистоювання, а поверхня заготовок надмірно зволожується. В разі вис­тоювання тістових заготовок на дошках або листах вони дещо розпливаються.

Тривалість вистоювання тістових заготовок становить від 20 до 120 хв за­лежно від виду виробів, їх маси, рецептури, умов вистоювання, якості борошна тощо. Вона збільшується при переробленні сильного борошна, а також якщо тісто має знижену вологість і температуру, містить значну кількість цукру і жиру, при низькій температурі та відносній вологості повітря у вистойці.

Тістові заготовки, до яких застосовувалась посилена механічна обробка, потребують подовженого на 3-5 хв вистоювання. В такій же мірі затримують ви­стоювання окислювачі. Заготовки із здобного тіста вистоюються 50-90 хв, а з булочного — 35...50 хв. Тісто з більшою вологістю, гарно виброджене, вис­тоюється швидше, ніж міцне, недозріле. Заготовки малою масою вистоюються довше, тому що швидко охолоджуються. Для заготовок у формах необхідне три­валіше вистоювання, ніж для подового хліба, внаслідок того, що стінки форм за­тримують піднімання тіста. Заготовки з житнього тіста вистоюються швидше, ніж з пшеничного, внаслідок більшої газоутворювальної та меншої газоутриму-вальної здатності житнього борошна.

У разі прискорених способів приготування тіста іноді вистоювання є основ­ною фазою, в якій відбувається розпушення тіста. Тривалість вистоювання обу­мовлюється технологічною інструкцією на виготовлення того чи іншого виробу.

При недостатньому вистоюванні вироби мають кулясту форму з боковими тріщинами і підривами, нееластичну м'якушку. У формового хліба верхня скоринка дуже випукла, має бокові підриви. Причиною цього є інтенсивне бродіння на почат­ку випікання. Гази, що утворюються в результаті бродіння, розривають скоринку.

При надмірному вистоюванні внаслідок ослаблення клейковинного каркасу під впливом ферментів і кислот тістові заготовки розпливаються, втрачають форму. Подові вироби мають низьке відношення висоти до діаметру. У формо­вого хліба утворюється увігнута верхня скоринка, фігурні вироби втрачають рельєфність.

Готовність тістових заготовок у процесі вистоювання визначають органо­лептично за їх об'ємом, формою, структурно-механічними властивостями. Об'єм тістових заготовок під кінець вистоювання збільшується на 50-70 % від початкового, поверхня їх стає гладкою. При легкому натискуванні пальцями на поверхню при нормальному вистоюванні сліди вирівнюються повільно, при не­достатньому — швидко, при надмірному — не зникають.

Остаточне вистоювання проводять у конвеєрних шафах, на вистійних ваго­нетках або в спеціальних камерах. Тривалість вистоювання у конвеєрних шафах

регулюється зміною швидкості руху конвеєра і кількості завантажених колисок.

На підприємствах, обладнаних тістоподільними поточними лініями, оста­точне вистоювання відбувається у конвеєрних шафах різних марок, в яких ство­рюються оптимальні температурні та вологістні умови.

На підприємствах з тунельними печами найбільше поширення знайшли кон­веєрні шафи вистою марок Т1 -ХРЗ, Т1-ХР-2А, Т1-ХР-2Г, РШВ та інші.

Шафа вистою Т1 -ХРЗ використовується при виробництві круглого подового хліба масою 0,8-1,0 кг. Випускається вона у варіантах з 80,120 або 140 колиска­ми, встановлюється з тунельними печами площею поду 25, 40 і 50 м², обладна­на механізмами для завантаження і розвантаження тістових заготовок з колисок на під печі.

Шафа вистою Т1-ХР-2А призначена для вистоювання широкого асорти­менту тістових заготовок. Ця шафа використовується на лініях з тунельними пе­чами, що мають площу поду 16, 25 або 40 м², а також з тупиковими (колискови­ми) печами. Вона виготовляється з 80,120 або 140 колисками, які мають двопо­верхову конструкцію, що передбачає ручне завантажування і розвантаження. Подові тістові заготовки розміщуються на листах. Ця шафа може бути викорис­тана також при виробництві формового хліба. У цьому випадку верхню полицю колиски знімають.

Шафа Т1-ХР-2Г використовується на лініях з тупиковими колисковими пе­чами. Випускається з 30 або 48 колисками. У першому варіанті використо­вується для вистоювання формового, круглого подового хліба або батоно-подібних виробів. У варіанті з 48 колисками — для дрібноштучних здобних і ба-раночних виробів.

Шафи марки РШВ використовують для вистоювання батоноподібних ви­робів на поточних лініях з тунельними печами. Шафа поставляється з роторно-стрічковим посадником тістових заготовок у колиски і стрічковим пересадчиком заготовок на під печі.

На підприємствах малої потужності з ротаційними печами використовуються малогабаритні шафи вистою Г4-ПКС-1. Шафа розрахована на розміщення двох вагонеток з тістовими заготовками. Після закінчення вистоювання ці вагонетки подаються у пекарну камеру печі. Зволоження повітря у шафі проводиться за до­помогою парогенератора або шляхом розташування в шафі лотків із водою.

Перед посадкою в піч поверхню тістових заготовок залежно від виду виробів оздоблюють. Оздоблення здійснюється згідно з технологічними інструкціями на кожен вид виробу.

Надрізування заготовок для подових виробів (батони, міська булка, паляни­ця) проводять вручну тонким ножем, змоченим водою. На комплексно-ме­ханізованих лініях надрізування батонів механізоване. Глибина надрізу залежить від сили борошна. Заготовки з сильного борошна надрізають глибше.

Деякі вироби оздоблюють нанесенням малюнка штампом. Оздоблюють та­кож нанесенням на поверхню тістової заготовки сировини (цукру, кмину, маку тощо) або оздоблювального напівфабрикату. Заготовки для багатьох видів здобних виробів змащують яєчним мастилом (яйця — 80, вода — 20 %) або крохмальним клейстером. Поверхню тістових заготовок для масових сортів хліба зволожують водою, шляхом обприскування.

У виробництві формових сортів хліба застосовують вистійно-пічні агрегати із загальним конвеєром. У цих агрегатах тістові заготовки механічно переходять із зони вистоювання у зону випікання. Тривалість вистоювання регулюється

194

Технологія хлібопекарського виробництва

Оброблення тіста 195

спеціальною кареткою, за допомогою якої змінюють кількість колисок, заванта­жених заготовками, і порожніх, що повертаються з печі.

7.6. Оброблення тіста для заморожених напівфабрикатів булочних і здобних виробів

Тісто для заморожених напівфабрикатів одразу після замішування або після короткочасного бродіння протягом 20-30 хв ділять на шматки заданої маси. Одержані шматки тіста округлюють і надають певної форми на відповідному об­ладнанні або ручним формуванням. Сформовані тістові заготовки укладають на листи або в касети, які розміщуються в контейнерах. Завантажені контейнери направляють у камери для глибокого заморожування при температурі мінус 25-35 °С. Тривалість заморожування становить 60-120 хв.

Заморожені тістові заготовки укладають шарами в короби або ящики, при­значені для харчових продуктів. Кожен шар перекладають пергаментом, підпер-гаментом або поліетиленовою плівкою.

Упаковані заморожені тістові заготовки зберігають у морозильних камерах при постійній температурі мінус 18-20 °С. Зберігання заморожених тістових за­готовок може здійснюватись на підприємстві виробника чи у споживача. У спожи­вача заморожені заготовки можуть зберігатись при температурі мінус 10-18 °С. Тривалість їх зберігання при температурі мінус 10-15 °С — не більше 9 діб, при температурі мінус 16-18 °С — не більше 18 діб. Перед випіканням заморожені напівфабрикати розкладають на листи і розморожують в умовах цеху 40-100 хв або у спеціальних камерах. У камерах для розмороження (дефростації) підтри­мується температура 18-22 °С. Тривалість розмороження залежить від маси тістової заготовки і становить для виробів масою 0,05-0,08 кг — 1-1,5 год; при масі 0,10-0,15 кг — 1,5-2,0 год; при масі 0,15-0,20 кг — 2,0-3,0 год.

Після розмороження тістові заготовки розміщують у шафі чи камері для ос­таточного вистоювання. Температура вистоювання тістових заготовок з пше­ничного борошна 38-40, з житнього і житньо-пшеничного — 34-36 °С при відносній вологості 75 %. Після остаточного вистоювання тістові заготовки на­правляють на випікання.

Для виготовлення виробів із заморожених напівфабрикатів у магазині, кафе чи їдальні необхідно мати електропіч, камеру дефростації (розморожування) і вистоювання тістових заготовок, контейнери або візки з листами, холодильну низькотемпературну камеру.

7.7. Комплексно-механізовані лінії для оброблення тіста

На хлібозаводах оброблення тіста здійснюють на комплексно-механізова­них лініях. До складу таких ліній входять тістоподільники, тістоокрутлювачі, транспортери або конвеєри попереднього вистоювання, тістозакатні машини, конвеєрні шафи для остаточного вистоювання з механізмами для укладання за­готовок у шафу і пересаджування їх на під або люльки конвеєрних печей.

Посадочні механізми розподіляють однорядний потік тістових заготовок і укладають заготовки в колиски шафи для вистоювання, звідки вони пересаджу-

ються безпосередньо на під печі або на проміжний механізм, який потім переса­джує їх на під печі.

Ці лінії компонуються обладнанням залежно від технологічних операцій, які необхідно виконати при обробленні тіста і для одержання заданого виду ви­робів, їх ділять на лінії для ви­робництва подових виробів і лінії для виробництва фермо­вих виробів.

Рис. 7.7. Комплексно-механізована лінія для ви­робництва круглого подового хліба в тунельних пе­чах: 1 — тістоподільник А2-ХТН, 2, 4 — транспорте­ри, З — тістоокруглювач Т1-ХТН, 5 — укладальник тістових заготовок, 6 — шафа для вистоювання 77-ХРЗ-80, 7 - піч тунельна

Оброблення тіста для по­дового хліба круглої форми включає наступні операції: поділ тіста на шматки заданої маси, округлення цих шматків тіста, остаточне вистоювання.

При обробленні тіста для подового хліба з пшеничного борошна ці операції викону­ ються на комплексно-ме­ ханізованих або на механізо­ ваних лініях, які складаються з тістоподільника, чашо-

Рис. 7.8. Комплексно-механізована лінія для ви­робництва круглого подового хліба в тупикових пе­чах: 1 — тістоподільник, 2 — транспортери, З — округлювані, 4 — посадчик тістових заготовок у вистійну шафу, 5 — шафа для вистою Т1-ХРЕ-60, 6 — посадник у піч, 7- піч ФТЛ-2, 8 — транспортер для хліба

подібного тістоокруглювача, посадчика тістових заготовок у колиски шафи для вистою­вання, а також механізму для пересадки їх після вистою­вання на колиски печі, рис. 7.7 і 7.8.

До складу комплексно-механізованих ліній по вироб­ництву подового хліба з жит­нього і житньо-пшеничного тіста входить замість чашо­подібного тістоокруглювача стрічковий транспортер у формі жолоба, який забезпе­чує легке округлення тістових заготовок.

Рис. 7.9. Комплексно-механізована лінія з

вистійно-пічним агрегатом ХПА-40: 1 — тістоподільник-укладальник ШЗЗ-ХДЗ-У, 2 — шафа вистою, 3 - піч ХПА-40, 4 — механізм ви­вантаження хліба з форм

Оброблення тіста для формового хліба передбачає поділ його на шматки заданої маси і укладання шматків тіста у форми. Форми викори-

стовуються алюмінієві литі або штамповані, а також стальні багатошовні.

До складу комплексно-механізованих ліній для виготовлення формового хліба входить тістоподільник, посадчик або тістоподільник-укладальник тістових заготовок у шафу для вистоювання; шафа для вистоювання чи вистійно-пічний агрегат на базі тупикових печей, рис. 7.9.

Щоб запобігти прилипанню тіста під час вистоювання, хлібопекарські фор-

1 96 Технологія хлібопекарського виробництва

Оброблення тіста "\ 97

Рис. 7.10. Комплексно-механізована лінія для виробництва батоноподібних виробів з шафою вистою РШВ: 1 — тістоподільник, 2 — транспортер, 3 — округлювач, 4 — тісто-закатна машина, 5 — посадник у шафу, 6 — шафа вистою РШВ, 7 - конвеєр для пере­садки заготовок на під піч, 8 — надрізчик заготовок, 9 — піч ми змащують олією або жиро-водною емульсією (вода 75-78, олія — 15-20, фосфатидний концентрат — 5-7 %).

Форми змащують вручну або через форсунку автоматичного розпилюваль­ного мастильника. З часом від змащування на формах утворюється нагар, який погіршує прогрівання, приводить до деформації виробів, подовжує тривалість випічки, тому їх необхідно через кожні 3-4 місяці замінювати на очищені.

Останнім часом у промисловості широко використовується покриття форм полімерними матеріалами, що дає можливість використовувати їх протягом ро­ку без змащування.

На комплексно-механізованих лініях для оброблення булочних виробів викону­ються такі операції: поділ тіста на шматки заданої маси, округлення шматків тіста, попереднє вистоювання, надання округленим шматкам тіста заданої форми, оста­точне вистоювання.

Рис. 7.11. Механізована лінія для виробництва батонів і

міських булок у тупікових печах: 1 — тістоподільник,

2І4 — транспортери, 3 — округлювач, 5 — тістозакатна

машина, 6 — посадчик у шафу, 7 — шафа для вистою,

8 — піч ФТЛ-2, 9 — транспортер для хліба

На комплексно-ме­ханізованих лініях оброб­ляється тісто для батонів і батоноподібних виробів, деяких видів булочних ви­робів. До складу таких ліній входять: тісто­подільник А2-ХТН, тісто-округлювач Т1-ХТН або іншої марки; транспортер або спеціальна шафа для попереднього вистою­вання, тістозакатна ма­шина Т1 -ХТ-2-3 або інша,

Рис. 7.13. Комплексно-механізована лінія для виробництва рогаликів у тунельній печі: 1 — тістоподільник, 2 — шафа попереднього вистоювання, 3 — машина для формування ро­галиків, 4 — посадчик тістових заготовок у шафу, 5 -шафа остаточного вистоювання, 6 —

посадчик заготовок у піч, 7 — піч посадчик тістових заготовок у шафу для вистоювання, шафа для остаточного вис­тоювання, здебільшого РШВ, піч тупикова або тунельна. Тістові заготовки від ма­шини до машини подаються стрічковими транспортерами, рис. 7.10, 7.11, 7.12. На такій лінії сформовані на тістозакатній машині тістові заготовки, наприклад ба­тони, посадчиком укладаються по шість штук на одну колиску печі.

При відсутності посадчика сформовані тістові заготовки вручну укладають ча дошки чи металеві листи, які ставлять на колиску шафи для вистоювання.

При виготовленні плетених виробів тісто ділять тістоподільником на шмат­ки, які пропускають через тістозакатну машину, і з одержаних подовжених джгутів плетуть тістові заготовки для хали, плетінки та інших плетених виробів. Сформовані заготовки укладають на металеві листи, які кладуть на колиску ша­фи для вистоювання.

Механізовані лінії по обробленню тіста для більшості здобних виробів вклю­чать тістоподільник, тістоокруглювач, іноді подільно-округлювальну машину, транспортер, шафу чи стіл для попереднього вистоювання, тістозакатну маши­ну для одержання розплющених тістових заготовок і шафи для вистоювання сформованих тістових заготовок.

Рис. 7.12. Лінія «Гостол» для виробництва батонів і булочних виробів: 1 - діжеперекидач, 2 — тістоподільник, 3 — транспортер стрічковий, 4 — тістоокруглювач, 5 — посадчик тістових заготовок, 6 — шафа попереднього вистоювання, 7 — формувальна машина, 8 — шафа ос­таточного вистоювання, 9 — автоматичний надрізчик тістових заготовок, 10 — піч тунельна

Рис. 7.14. Схема поточної лінії виготовлення дрібноштучних виробів: 1 —діжеперекидач,

2 — подільно-округлювальна машина, 3 — агрегат для формування тістових заготовок, 4 — укладальник тістових заготовок на листи, 5 — посадчик листів у шафу для вистоюван­ня, 6 — шафа для вистоювання, 7 — посадчик листів на під печі, 8 — тунельна піч

1 98 Технологія хлібопекарського виробництва

Оброблення тіста 199

Надання заготовкам певної форми проводиться вручну. Для виконання цієї операції застосовуються різні ножі, скалки, щіточки, відсаджувальні мішечки то­що.

Сформовані тістові за­готовки укладають на зма­щені листи із зазором 20-30 мм.

Для деяких видів дрібноштучних здобних виробів тістові заготовки формують на спеціальних машинах — рогликовій (А2-ХПО/7, РЗ-ХФР-1М), розанчиковій (Ш2-ХДЕ),

Рис. 7.15. Формування фігурних здобних виробів:

а — заєць; б — риба; в — лебідь; г — баран;

д — гриби; є — слон

рис. 7.13 або інших машинах, рис. 7.14.

У пекарнях малої потужності весь процес оброблення тіста здебільшого вико­нується вручну. Замішене дозріле тісто порціями вивантажують на стіл, посипають борошном, закочують у джгут. Від цього джгута відрізають шматки рівної маси, ок­руглюють їх, дають відстоятись, після чого вручну надають певної форми, рис. 7.15.

Контрольні питання до розділу 7

1. Які технологічні операції включає стадія оброблення тіста ?

2. Який принцип роботи тістоподільника ? Як здійснюється контроль маси тістових заготовок ? Фактори, що впливають на точність поділу тіста.

3. Мета технологічної операції округлення тіста. Як здійснюється округлення тістових заготовок з житнього і житньо-пшеничного тіста ?

4. Яке призначення попереднього вистоювання ? При виготовленні яких ви­робів воно проводиться ?

5. Як надається задана форма тістовим заготовкам для різних видів виробів ?

6. Яка мета остаточного вистоювання ? Фактори, що впливають на процес ви­стоювання.

7. Які операції виконуються при обробленні тіста для подового хліба з пшенич­ного борошна ?

8. Яке обладнання входить до складу комплексно-механізованих ліній для об­роблення тіста на подові вироби ?

9. Особливості оброблення житнього тіста для формового хліба на комплекс­но-механізованих лініях ?

10. Як здійснюється оброблення тіста для батонів і булочних виробів ?

11. Як обробляється тісто для здобних виробів ?

10. Які заходи здійснюють, щоб запобігти прилипанню тістових заготовок до транспортерів, форм, листів, дощок ?

10. Як може здійснюватись оброблення тіста в умовах пекарні ?

10. Які технологічні операції виконуються при обробленні тіста із заморожених напівфабрикатів ?

Розділ 8 ВИПІКАННЯ ХЛІБА

Випікання є заключним етапом виготовлення хлібобулочних виробів, під час якого тістова заготовка перетворюється у виріб, придатний для споживання. У процесі випікання остаточно формується об'єм виробів, закріплюється їх фор­ма, утворюються скоринка і м'якушка, забарвлюється поверхня, формується смак і аромат.

Випікання тістових заготовок проводиться у хлібопекарських печах різної конструкції. У промисловості застосовуються печі з тупиковими камерами, в яких розміщені підвішені на ланцюговому конвеєрі колиски з подиками, а також печі з наскрізними (тунельними) пекарними камерами, в яких рухається конвеєр з сітчатим подом.

З розвитком пекарень набули поширення печі ротаційного типу, в пекарній камері яких розміщують вагонетку-етажерку з поличками для тістових загото­вок, і електропечі зі стаціонарним подом, рис. 8.1.

Випікання проводиться при стаціонарному або змінному температурному режимі, зі зволоженням пекарної камери чи без нього. У сучасних хлібопекарсь­ких печах більшість видів хлібобулочних виробів, окрім виробів, нормативною документацією на які передбачена матова поверхня чи поверхня, змащена яєчним мастилом, випікаються при змінному температурному режимі зі зволо­женням пекарної камери.

Рис. 8.1. Хлібопекарські печі: а — тупікова піч ФТЛ-2, б — піч ПХС-25,

в — роторна піч Муссон-Ротор-14 супер, г — піч із стаціонарним подом —

ХПЗ 1750/500, 41

200 Технологія хлібопекарського виробництва

Випікання хліба 201

8.1. Процеси, що відбуваються у тістовій заготовці під час випікання

Перетворення тістової заготовки у готовий виріб обумовлюють теп­лофізичні, мікробіологічні, колоїдні, біохімічні, хімічні процеси, що відбуваються у ній під час випікання. В основі всіх процесів лежить прогрівання тістової заго­товки в пекарній камері.

Теорія процесів, які відбуваються у тістовій заготовці під час випікання, роз­роблена А.В.Ликовим, А.С.ГІнзбургом, Н.П.Козьміною, а також українськими вче­ними А.А.МІхелєвим, О.Т.ЛІсовенком, А.О. Корчинським, В.І. Теличкуном та ін.

■

8.1.1. Теплофізичні процеси у тістовій заготовці під час випікання

Теплообмін у тістовій заготовці. В пекарній камері передача тепла тістовій заготовці відбувається шляхом випромінювання від нагрітих до 300-400 °С стінок і склепіння пекарної камери (80-85 %), решта — конвекцією від пароповітряно­го середовища пекарної камери, що прогріте до 220-280 °С, а також кондукцією (теплопровідністю) від поду печі, нагрітого до 180-200 °С.

У процесі теплообміну тістових заготовок з гріючими поверхнями печі та па­роповітряним середовищем пекарної камери тістова заготовка прогрівається не одночасно по всій масі, а поступово від поверхневого шару до центру. По мірі прогрівання безперервно змінюється температура різних шарів тіста, тому про­цеси, що обумовлюють перетворення тіста в хліб, відбуваються пошарово, — спочатку в зовнішніх, потім у внутрішніх шарах тістової заготовки.

У міру прогрівання кожного окремо взятого шару до певної температури у цьому шарі відбуваються ті процеси, для яких ця температура є оптимальною. Для прикладу, на рис. 8.2 представлені умовно виділені шари тістової заготовки

і зміна температури в цих шарах при її прогріванні.

Рис. 8.2. Умовно виділені шари тістової заготовки (а) і

приблизна кінетика температури окремих шарів тістової

заготовки при випіканні (б): 1 — поверхневий шар,

2 — шар під поверхневим, 3 — шар, що граничить між

скоринкою і мякушкою (зона випаровування), 4 — шар

між зоною випаровування і центром тістової заготовки,

5 — центр тістової заготовки

Тістова заготовка, по­саджена в нагріту пекарну камеру, починає швидко прогріватись. Оскільки її температура після оста­точного вистоювання близька до 35-37 °С, що набагато нижче за темпе­ратуру середовища пе­карної камери, на по­верхні заготовки почи­нається конденсація пари з оточуючого паро­повітряного середовища.

Під час конденсації пари виділяється прихо­вана теплота пароутво-

рення, яка прискорює прогрівання тістової заготовки. Температура її поверхні швидко досягає 100 °С і підвищується далі (крива 1), процес конденсації пари припиняється, починається випаровування вологи з її поверхні. Поверхневий шар унаслідок випаровування вологи зневоднюється і при температурі 105-115 °С на поверхні тістової заготовки утворюється тонкий шар скоринки. Цей процес відбувається протягом перших 3-5 хв. За цей час температура в центральних шарах тістової заготовки підвищується дуже незначно. Нижня поверхня тістової заготовки прогрівається шляхом контакту з гарячим подом печі.

Внаслідок різниці температур пекарної камери, поверхневих і внутрішніх шарів тістової заготовки утворюється температурний градієнт, який обумовлює виникнення теплового потоку, спрямованого від зовнішнього шару заготовки до центру. Під його дією поступово прогріваються шари тіста, що лежать безпо­середньо під поверхневим шаром, а від них тепло передається шарам, що ле­жать нижче. Температура поверхневих шарів послідовно шар за шаром досягає 100 °С, затримується на цій позначці, поки випаровується вода; зневоднюю­чись, вони послідовно перетворюються в скоринку, після чого температура ша­ру підвищується. Як приклад, зміна температури в такому шарі ілюструється кривою 2. Зневоднення цих шарів відбувається внаслідок низької волого-провідності тіста, оскільки вода в ньому міститься переважно у зв'язаному стані. Тому волога з внутрішніх шарів тістової заготовки до зони випаровування надхо­дить повільніше, ніж відбувається зневоднення в цій зоні, й зона випаровування поглиблюється. Товщина скоринки збільшується. При прогріванні шару тістової заготовки, що лежить нижче скоринки, до 60-70 °С у ньому відбувається коагу­ляція білків і клейстеризація крохмалю, починається формування м'якушки.

З часом під скоринкою утворюється шар, температура якого, досягнувши 100 °С, не змінюється до кінця процесу випікання. Він стає постійною зоною ви­паровування (крива 3) і є граничним між скоринкою і м'якушкою. Підвищення температури вище 100 °С в ньому не відбувається внаслідок того, що тепло цьо­го шару витрачається на випаровування вологи через скоринку у пекарну каме­ру і прогрівання шарів тіста, що лежать нижче і перетворюються у м'якушку.

Температура шарів м'якушки, близьких до центру, підвищується повільно (крива 4). Під кінець випікання вона ледве наближається до 100 °С. Чим далі шар віддалений від середини, тим швидше підвищується його температура. Темпе­ратура центру зростає з найбільшим запізненням і під кінець випікання досягає 96-98 °С (крива 5). При досягненні центром цієї температури тістова заготовка повністю перетворюється в готовий до вживання виріб.

Температура верхнього шару скоринки (шар 1 на рис. 8.2) в процесі випікання наближається до температури пекарної камери, але не досягає її внаслідок того, що частина тепла, яка сприймається скоринкою, витрачається на перегрівання парів води, що утворюються в зоні випаровування, і через шпа­ринки скоринки переходять у пекарну камеру, а частина у вигляді теплового по­току переходить до шарів середини тістової заготовки, прогріває їх, що обумов­лює поступове утворення м'якушки.

Швидкість прогрівання тістової заготовки залежить від температури пекар­ної камери, відносної вологості її пароповітряного середовища, маси тістових заготовок, їх вологості, форми, розпущеності. Заготовки, що мають більш плос­ку чи овальну форму, прогріваються швидше, ніж ті, у яких форма кругла, куляс­та. Тістова заготовка з вищою вологістю прогрівається швидше, ніж з низькою. Це пов'язано з тим, що при вищій вологості вища теплопровідність тіста.

Підвищення температури пекарної камери призводить до інтенсифікації прогрівання тістової заготовки, збільшення інтенсивності вологовіддачі та до значного скорочення терміну випікання. Але підвищення температури можливе лише до певної межі, інакше це може привести до погіршення якості виробів, зменшення об'єму, пористості, непропеченості м'якушки, засмаглої скоринки.

Вологообмін і зміна вологості тістової заготовки. Прогрівання тістової заготовки під час випікання супроводжується вологообміном між тістовою заго­товкою і пароповітряним середовищем пекарної камери (зовнішній волого­обмін), а також переміщенням вологи у середині самої заготовки.

Зовнішній вологообмін проявляється у зволоженні поверхні тістової заго­товки внаслідок конденсації на ній вологи з пароповітряного середовища пекар­ної камери і частковому поглинанні цієї вологи поверхневим шаром тіста. Інтен­сивність конденсації пари залежить прямо пропорційно від ступеню зволоження пекарної камери та температури у зоні зволоження. При достатньому зволо­женні, внаслідок цього процесу в перші 3-5 хв випічки спостерігається збільшення маси заготовки до 1,3 % від початкової, рис. 8.3, крива 1.

При подальшому прогріванні тістової за­готовки внаслідок випа­ровування сконденсова­ної вологи з поверхнево­го шару заготовки, а потім вологи з шарів, що лежать під ним, тобто із зони випаровування во­лога у вигляді пару через шпарини скоринки над­ходить у пекарну камеру. Маса тістової заготовки починає зменшуватись.

Рис. 8.3. Графік зміни маси {1) та об'єму (2) тістової заготовки у процесі випікання

Але через щільність скоринки лише частина пари із зони випарову­вання через пори мігрує

в пекарну камеру, а решта по порах переміщається у внутрішні шари, що ма­ють температуру, нижчу за 100 °С, і там конденсується. Вологість цих шарів підвищується. Це запобігає перетворенню всієї тістової заготовки у висушену масу.

Внутрішній перенос вологи у тістовій заготовці відбувається під дією двох факторів:

• різниці температур у шарах тістової заготовки, тобто температурного градієнта, який викликає термодифузію вологи у вигляді рідини з шарів з більш високою температурою до шарів з нижчою температурою, тобто з верхніх шарів до центру (явище термовологопровідності);

• різниці в концентрації вологи в різних шарах заготовки, тобто градієнта вологості, що обумовлює концентраційне переміщення вологи з шарів з

більшою концентрацією до шарів з меншою концентрацією, тобто від шарів цен­тральної частини заготовки у бік зони випаровування.

Потік вологи від зовнішніх шарів до центральних, що викликається термоди-фузією, перевищує потік концентраційної дифузії вологи, тобто переміщення вологи від центру у бік зони випаровування, внаслідок цього вологість централь­них шарів м'якушки збільшується на 1,5-2,0 % порівняно з вологістю тіста. Во­логість скоринки в кінці випікання дорівнює рівноважній, а в шарах зони випаро­вування дещо нижча вологості тіста. Під кінець випікання загальна маса готово­го виробу зменшується порівняно з масою тістової заготовки в основному за ра­хунок втрат вологи в скоринці.

У процесі прогрівання тістової заготовки втрата нею вологи відбувається з різною швидкістю. У період інтенсивного прогрівання спостерігається змінна швидкість випаровування вологи. Після швидкого випаровування її з поверхні заготовки відбувається випаровування з макро- і мікрокапілярів, а також ад­сорбційно зв'язаної вологи поверхневих шарів тістової заготовки, що обумов­лює зниження швидкості випаровування.

Після утворення міцної скоринки, яка фіксує об'єм тістової заготовки, інтен­сивність випаровування води ще більше знижується, швидкість випаровування стає постійною. Джерелом вологи, що випаровується в цей період, є волога, яка надходить в зону випаровування внаслідок концентраційного переміщення з шарів центральної частини тістової заготовки.

Зважаючи на втрати тістовою заготовкою вологи під час випікання на утво­рення скоринки, для забезпечення вологості виробів, передбаченої норматив­ною документацією, вологість тіста, з якого виготовляється тістова заготовка, має перевищувати нормативну вологість хліба з пшеничного борошна на 0,5-0,7 %, а житнього — на 0,7-1,0 %.

8.1.2. Мікробіологічні процеси у тістовій заготовці під час випікання

При прогріванні тістової заготовки життєдіяльність її мікроорганізмів спо­чатку значно активується, а потім затухає. Цей процес відбувається пошарово, залежно від досягнутої температури у відповідному шарі тістової заготовки. Він починається у верхніх шарах заготовки і поступово поглиблюється до центру.

При температурі 35-40 °С дріжджові клітини інтенсивно зброджують цукри. Диоксид вуглецю і спирт, що виділяються при бродінні, сприяють подальшому розпушенню тістової заготовки, збільшенню її в об'ємі. При 45 °С життєдіяльність дріжджів різко знижується і при подальшому прогріванні відповідного шару до температури біля 60 °С дріжджові клітини відмирають.

Температура 35-40 °С також є оптимальною для розвитку мезофільних мо­лочнокислих бактерій, а при 48-54 °С активується життєдіяльність термофільних молочнокислих бактерій. Внаслідок активізації бактеріальної мікрофлори у перші хвилини випікання продовжується накопичення кислот та інших продуктів їх життєдіяльності, що сприяє покращанню смакових якостей виробів.

При температурі близько 75 °С бактерії відмирають, але в науковій літера­турі є дані про те, що деяка частина дріжджових клітин і кислотоутворюючих бак­терій в дуже ослабленому стані зберігається у центрі м'якушки завдяки наяв-

204 Технологія хлібопекарського виробництва

Випікання хліба 205

Під час випікання внаслідок підвищення температури тістової заготовки ча­стина продуктів бродіння, що утворились у процесі дозріванні тіста, вистоюван­ня тістової заготовки, а також у перший період випікання, звітрюється. Частково

Рис. 8.4. Порівняльна характеристика вмісту титрованої кислотності, летких кислот і спирту в тісті та батонах, випе­чених з нього: 1 — титрована кислотність, град; 2 — вміст летких кислот, %до титрованої кислотності; З — масова частка спирту, % СР

звітрюється також ди-оксид вуглецю, що був розчинений у рідкій фазі тіста. Внаслідок цього знижується тит­рована кислотність хліба порівняно з кис­лотністю тістової заго­товки перед випікан­ням. Ступінь цього зниження залежить від виду і сорту бо­рошна, способу при­готування тіста. Зни­ження кислотності в хлібі порівняно з тістом у більшій мірі відбувається у верхніх шарах хліба. Нижні шари м'якушки мають нижчу величину рН і вищу титровану кислотність, ніж верхні. Поряд з леткими кислотами і диоксидом вуглецю у про­цесі випікання звітрюється частина спирту (50-80 % від його вмісту в тісті перед випіканням), рис. 8.4.

Продукти бродіння, що виділяються в результаті активізації життєдіяльності мікрофлори на початку випікання, забезпечують подальше розпушення тістової заготовки, збільшення її в об'ємі.

Зростання об'єму і покращання розпущеності тістової заготовки обумовле­не продовженням у ній спиртового бродіння в перші хвилини випікання з виділенням певної кількості диоксиду вуглецю і спирту, а також виділенням час­тини С0₂, що міститься у тісті в розчині, переходом спирту у пароподібний стан, тепловим розширенням парів води, спирту і газів у тістовій заготовці.

Інтенсифікації утворення парів і газів у тістовій заготовці сприяє підвищена температура (біля 200 °С) поду печі. Газоподібні продукти, піднімаючись до по­верхні заготовки, збільшують її об'єм. Внаслідок цих процесів готовий хліб має об'єм, на 10-30 % більший за об'єм тістової заготовки перед посадкою в піч. У зміні об'єму заготовки розпізнають два періоди (рис. 8.3, крива 2). Перший — це період швидкого збільшення об'єму заготовки, після якого його зростання прак­тично припиняється. Другий — це період постійного об'єму заготовки. Перший період збільшення об'єму тістової заготовки дуже короткочасний (максимально 6-8 хв). Він відбувається до утворення міцної скоринки. З утворенням скоринки, яка швидко втрачає здатність до розтягування і тому є перепоною для подаль­шого збільшення об'єму заготовки, наступає другий період — період постійного об'єму заготовки.

Періоди зміни об'єму тістової заготовки тісно пов'язані з кінетикою воло­говіддачі в процесі випікання. У першому періоді швидкість вологовіддачі йде із зростанням, тобто вона є змінною, у другому залишається постійною.

Процес збільшення об'єму заготовки поряд з інтенсивністю мікробіологічних процесів залежить також від гігротермічного і температурного режимів у пекарній камері. Висока відносна вологість пароповітряного середо­вища затримує утворення скоринки, що сприяє збільшенню об'єму. Надмірно висока температура і низька відносна вологість у пекарній камері призводить до швидкого призупинення зростання об'єму заготовки. Хліб буде мати недо­статній об'єм, можуть бути тріщини і розриви на його поверхні. Якщо ж перший період зміни об'єму буде надто довгий, це може привести до затримання фіксації об'єму і форми, що обумовить розпливання подового хліба, особливо житнього або житньо-пшеничного.

8.1.3. Біохімічні та колоїдні процеси у тістовій заготовці під час випікання

Під час бродіння тіста і вистоювання тістових заготовок глибокої де-полімерізації складових борошна не відбувається внаслідок того, що температу­ра бродіння і вистоювання не є оптимальною для дії ферментів. Під час випікан­ня внаслідок прогрівання тістової заготовки змінюється стан біополімерів тіста: крохмалю, білків, пентозанів. Це сприяє їх гідролітичному розкладу, особливо при температурі, оптимальній для дії ферментів.

Процеси у білково-протеїназному комплексі. При нагріванні в інтервалі температур 40-60 °С атакуємість білків ферментами наростає. У заготовці збільшується вміст водорозчинних білків. При температурі 50-70 °С відбу­вається процес теплової денату­рації білків, що також сприяє їх ферментативному розкладу.

У процесі денатурації білки виділяють воду, яка була погли­нута ними при замішуванні та дозріванні тіста, рис. 8.5. Струк­тура їх ущільнюється, вони втра­чають еластичність, пружність,

розтяжність.

Рис. 8.5. Зміна гідратаційної здатності білків

Денатуровані клейковини, при нагріванні (температура 100-С)

білки утворюють жорсткий кар­кас хліба, обумовлюють його форму, яка закріплюється зневодненим поверхне­вим шаром (скоринкою). Від швидкості коагуляції білків залежить фіксація фор­ми тістової заготовки, утворення скоринки, що забезпечує утримання газо­подібних сполук у тістовій заготовці.

При надмірно низькій температурі пекарної камери на початку випікання ко­агуляція білків затримується. Це може бути причиною зниження об'єму хліба, погіршення форми подового хліба.

Під час випікання коагулює до 50-70 % водорозчинних азотистих сполук, що утворилися при приготуванні тіста в результаті ферментативного гідролізу

206 Технологія хлібопекарського виробництва

Випікання хліба 207

білків. Вважається, що температурний оптимум протеїназ біля 45 °С, але він мо­же змінюватись залежно від рН, вологості тіста, швидкості та тривалості нагрівання. Є наукові дані, що температурний оптимум протеїнази лежить в інтервалі 60-70 °С, інактивація її спостерігається при 80-95 °С. При підвищенні вологості тіста температурний оптимум дії ферментів знижується. Температура інактивації ферментів залежить від швидкості прогрівання тістової заготовки, тобто від її маси, форми, вологості, температури і ступеня зволоженості пекар­ної камери. Чим швидше прогрівається тістова заготовка, тим при вищій темпе­ратурі інактивуються протеїнази.

Процеси у вуглеводно-амілазному комплексі. З підвищенням темпера­тури у шарах тістової заготовки зростає інтенсивність набухання зерен крохма­лю. При досягненні температури 60-70 °С відбувається його клейстеризація. Відомо, що для повної клейстеризації зерна крохмалю необхідно мати майже 10-кратну кількість води по масі. У тісті її в 2-3 рази менше, тому в умовах тіста при випіканні крохмаль не може клейстеризуватися повністю. При підвищенні температури до 60 °С відбувається набухання і клейстеризація поверхневих шарів крохмальних зерен, які водночас поглинають воду, сконденсовану на по­верхні тіста, і воду, вивільнену білками при термічній денатурації.

В результаті набухання зерна крохмалю розтріскуються, вода заходить у щілини, що утворилися, руйнує зерна, амілоза розчиняється у воді, амілопектин утворює в'язкий золь.

Внаслідок недостатньої кількості води клейстеризація відбувається повільно, і лише з підвищенням температури до 93-99 °С кількість зерен з клей-стеризованим поверхневим шаром зростає майже до 100 %, але незначна час­тина зерен крохмалю (6-8 %) може лишатися майже без змін.

При розгляданні в скануючий мікроскоп зерен крохмалю хліба, видно, що клейстеризувався тільки їх поверхневий шар, відбулась деформація зерен, рис. 8.6. Клейстеризація крохмалю в умовах, коли води обмаль, сприяє утво­ренню сухої, еластичної м'якушки хліба.

Рис. 8.6. Зерна крохмалю тіста (а) та хліба (б)

Набухання крохмалю у різних шарах тістової заго­товки відбувається в неод­наковій мірі. Так, методом амілографічних досліджень суспензії м'якушки з різних шарів хліба встановлено, що найбільшу в'язкість має суспензія м'якушки з центральної частини хліба і значно меншу — з його периферійних шарів, рис. 8.7. Це пояснюється менш гли­бокою клейстеризацією крохмалю централь­ної частини тістової заготовки, очевидно, внаслідок специфічності її прогрівання.

Рис. 8.7. Амілограма різних зон

м'якушки хліба: 1 —периферійний

шар; 2 — центральна частина

Клейстеризація крохмалю сприяє ак­тивній деполімеризації його молекул під дією амілаз з утворенням декстринів і цукрів. У тістовій заготовці накопичуються водорозчинні речовини. Це впливає на вла-

стивості м'якушки. Особливе значення при формуванні м'якушки хліба має на­явність у тісті активної а-амілази, що характерно при переробленні борошна з пророслого зерна і житнього борошна. Під її дією накопичуються низькомолеку­лярні декстрини, і м'якушка хліба з такого борошна виходить липка, нееластична.

Активність ферментів у кожному шарі тістової заготовки, що випікається, спочатку підвищується до максимальної, після чого падає до нуля внаслідок де­натурації білкової молекули ферменту.

У пшеничній тістовій заготовці температурний оптимум β-амілази знахо­диться у межах 62-64 °С, а-амілази — 70-74 °С. β-амілаза повністю інакти-вується приблизно при 82-84 °С, а-амілаза зберігає у певній мірі свою ак­тивність навіть при 97-98 °С. Тобто, у певному проміжку температур у кожному шарі тістової заготовки а-амілаза залишається активною, коли β-амілаза вже інактивована. Це призводить до накопичення великої кількості низькомолеку­лярних декстринів, внаслідок чого погіршуються її структурно-механічні власти­вості, зменшується вологоємкість м'якушки.

Активність амілаз значно залежить від кислотності середовища, тому в пше­ничному тісті, для якого характерна невисока кислотність, амілази відносно дов­го зберігають свою активність.

При підвищенні кислотності до рН 4,5-4,6 а-амілаза інактивується вже в перші хвилини випікання. Це запобігає інтенсивному гідролізу крохмалю і накопи­ченню у м'якушці пшеничного хліба надмірної кількості водорозчинних речовин.

Під час випікання тістових заготовок з житнього борошна крохмальні зерна клейстеризуються при температурі 52-55 °С, що майже на 10 градусів нижче температури клейстеризації пшеничного крохмалю. Внаслідок того, що кис­лотність тіста із житнього сортового борошна у 2-3 рази вища за кислотність тіста із пшеничного сортового борошна того ж виходу, інактивація амілаз при прогріванні житнього тіста відбувається при більш низьких температурах. Так, у процесі випікання хліба із житнього обойного борошна (кислотність тіста 10-12 град) β-амілаза інактивується при 60, а-амілаза — при 71 °С.

Не зважаючи на інактивацію амілаз, накопичення у житніх виробах, що випікаються, продуктів гідролітичного розпаду крохмалю продовжується до кінця процесу випікання і в перші години зберігання випеченого хліба. Причиною цього явища є кислотний гідроліз крохмалю, внаслідок якого вміст водорозчин­них сполук і декстринів різної молекулярної маси у житньому тісті значно вищий, ніж у пшеничному. Наявність у житньому хлібі значної кількості низькомолеку­лярних декстринів надає м'якушці липкості внаслідок зниження вмісту ад­сорбційно зв'язаної крохмалем води. Як показали дослідження В. Бушук, майже 23 % вологи у м'якушці зв'язують пентозани. У процесі випікання високомолеку-лярні пентозани частково гідролізуються з утворенням водорозчинних пенто­занів і пентоз.

Таким чином, водорозчинні речовини у м'якушці хліба представлені в основ­ному продуктами ферментативного гідролізу крохмалю — декстринами, маль­тозою, а також незначною кількістю пентозанів і гексозанів. Методом радіоак­тивних ізотопів установлена присутність у м'якушці кількох фракцій олігосаха-ридів, що складаються із трьох залишків моносахаридів, що дає підставу судити про те, що поряд з гідролітичними процесами під час випікання протікають ре­акції конденсації та полімеризації моносахаридів.

Основним цукром м'якушки є мальтоза. її вміст складає 50 % від суми всіх цукрів. Поряд з мальтозою у м'якушці також міститься невелика кількість галак-

208 Технологія хлібопекарського виробництва

Випікання хліба 209

8.1.4. Процеси, що обумовлюють колір скоринки хліба та впливають на смак і аромат виробів

Характерною ознакою готовності виробу є колір його скоринки. Залежно від сорту борошна і виду виробів він буває від золотистого до темно-коричнево­го. Колір скоринки в процесі випікання змінюється. Тістова заготовка в пекарній камері прогрівається, починаючи з її поверхні. На початку прогрівання при до­сягненні поверхнею заготовки 60 °С поверхневий шар темнішає. Це явище по­яснюють клейстеризацією крохмалю на поверхні тістової заготовки. При досяг­ненні температури поверхні 100 °С і вище скоринка все більше забарвлюється. В інтервалі температур 130-170 "С колір скоринки змінюється від світло-жовто­го до темно-коричневого.

Однією з причин потемніння скоринки є карамелізація цукрів і продуктів гідролізу крохмалю під дією високої температури і зневоднення скоринки. Але основною причиною забарвлення скоринки хліба є утворення темнозабарвле-них сполук внаслідок реакції меланоїдиноутворення.

Цю реакцію в 1912 році описав французький дослідник Майяр (Maillard L). Реакція меланоїдиноутворення являє собою окисно-відновну взаємодію без­посередньо відновлюючих (редукуючих) цукрів і продуктів гідролітичного роз­паду білків (амінокислот, пептидів, пептонів) з утворенням темнозабарвлених речовин — меланоїдинів. Останні — це високомолекулярні, забарвлені в різні відтінки, речовини з молекулярною масою від 2000 до 30000. Ця реакція протікає в основному в скоринці, температура якої під час випікання досягає 180 ³С.

Для одержання нормально забарвленої скоринки необхідно, щоб у тісті пе­ред випіканням містилось не менше 2,5-3 % незброджених цукрів. Тому забарв­лення скоринки тісно пов'язане з цукроутворювальною здатністю борошна і на­копиченням низькомолекулярних азотистих речовин у тісті.

При випіканні житнього хліба реакція меланоїдиноутворення відбувається активніше внаслідок значно більшого вмісту цукрів і продуктів гідролізу білків у тісті з житнього борошна. Це обумовлює темніше забарвлення житніх сортів хліба.

Реакція Майяра протікає з утворенням більше 50 різних проміжних про­дуктів, серед яких — фурфурол, оксиметилфурфурол, редуктони з незамкненим ланцюгом, альдегіди, кетони тощо.

Меланоїдини і проміжні продукти, особливо леткі альдегіди, надають хлібним виробам специфічного смаку і аромату. Частина ароматоутворюваль-них сполук, що утворились у скоринці, мігрує у м'якушку.

Внаслідок реакції меланоїдиноутворення в скоринці хліба зменшується вміст усіх вільних амінокислот порівняно з їх вмістом у тісті.

Кількість ароматичних сполук, що утворюються під час випікання, залежить в основному від його тривалості та температури скоринки. Особливо помітно це

при подовженому випіканні житнього хліба. Він набуває темного забарвлення і яскраво вираженого аромату.

Вважається, що суттєву роль у формуванні аромату пшеничного хліба відіграють диметилсульфід, метилпропанол, ацетальдегід, а житнього — ізобу-танол, ізопентанол, фурфурол і оцтова кислота.

8.2. Режими випікання

Поняття «режим випікання» включає такі параметри, як температура і во­логість середовища пекарної камери, тривалість випікання. Режим випікання повинен забезпечити пропеченість хліба, його максимальний об'єм, формуван­ня м'якушки з оптимальними структурно-механічними властивостями, достатнє забарвлення скоринки, необхідний смак і аромат, мінімальну втрату маси у про­цесі випікання. Режим випікання для кожного виду виробів встановлюється згідно з технологічною інструкцією на цей виріб.

Хлібобулочні вироби випікають при змінному режимі. Для цього в пекарній камері печі створюють кілька зон з різною температурою і вологістю пекарного середовища.

Температурний і вологісний режими у цих зонах мають бути оптимальними для забезпечення трьох умовно встановлених періодів випікання тістової заго­товки: перший — це період зволоження тістової заготовки; другий — період інтенсивного нагрівання, в якому починається утворення скоринки; третій — період остаточного формування м'якушки.

Для більшості виробів з пшеничного борошна у пекарній камері тістові заго­товки послідовно проходять зону зволоження, зону інтенсивного теплообміну з високою температурою, зону пониженої температури (рис. 8.8).

Основною метою зони зволоження є максимальна конденсація пари на поверхні тістової заготовки. Зволо­ження затримує утворення твердої нерозтяжної скорин­ки, чим сприяє збільшенню об'єму заготовки внаслідок розширення парів і газів, за­побігає появі тріщин і роз­ривів поверхні.

Рис. 8.8. Температурний режим випікання пшенич­ного хліба: а — графік зміни температури в пекарній камері; б — зони пекарної камери

Радіаційний теплообмін має бути зведений до мініму­му, щоб запобігти передчасно­му утворенню скоринки, яка

стримує збільшення об'єму заготовки. У цей період передача тепла тістовій заго­товці повинна здійснюватись кондуктивно від нагрітого до 180-200 °С поду печі.

У разі достатнього парозволоження у поверхневому шарі тістової заготовки глибше проходить клейстеризація крохмалю, крохмальний клейстер покриває поверхню заготовки, закриває пори і при подальшому випіканні забезпечує ут­ворення гладкої блискучої скоринки хліба, сприяє зниженню упікання і усихання виробів. Якщо вологість пароповітряного середовища пекарної камери недо-

210 Технологія хлібопекарського виробництва

Випікання хліба 21 1

статня — вироби мають невеликий об'єм, матову, нерівну поверхню, іноді з тріщинами і підривами. При надмірному зволоженні тістова заготовка може розпливатись, а скоринка — бути зморщеною.

Зволоження поверхні тістових заготовок на початку випікання здійснюється обприскуванням водою перед посадкою в піч і шляхом подачі па­ри в зону зволоження. Пару подають з тиском 20-50 кПа. Вважається, що для одержання глянцевої поверхні виробів необхідно забезпечити конденсацію на 1 см² поверхні заготовки 0,012-0,018 г пари, тобто для зволоження 1 т виробів необхідно подати в пекарну камеру 30-40 кг пари. Практично внаслідок знач­них втрат у сучасних печах витрати пари складають 200-400 кг на 1 т виробів залежно від конструкції печей. Біля 70-80 % пари втрачається внаслідок вен­тиляції пекарної камери.

Відносну вологість і температуру в зоні зволоження підтримують залежно від виду виробів. Так, вироби з гребінцем (паляниця українська, булка міська) потребують більшої відносної вологості (70-85 %) і вищої температури (150-160 °С) у цій зоні, тоді як при випіканні батонів достатньо мати відносну вологість пароповітряного середовища в межах 60-70 %, а температуру 120-140 °С. Поверхня тістової заготовки у цій зоні прогрівається до 70-80, а м'якушки — до 38-40 °С.

У виробництві подового хліба витрати пари на зволоження поверхні тістової заготовки значно більші, ніж при виробництві формового хліба. При випіканні тістових заготовок, змазаних яєчним мастилом, пекарна камера не зволо­жується. Еластичність поверхневого шару тістової заготовки і глянцьовитість скоринки готових виробів забезпечується яєчним мастилом. У зволоженій пе­карній камері поверхня, змащена яйцем, стає матовою. Тістова заготовка в зоні зволоження знаходиться 2-3 хв.

У зоні інтенсивного прогрівання тістової заготовки температура середо­вища пекарної камери становить 260-280 °С, зволоження пароповітряного середовища не проводиться. У цій зоні температура в центрі тістової заго­товки досягає 50-60 °С, а на її поверхні — 105-115 °С, відбувається інтен­сивний теплообмін між поверхневими шарами тістової заготовки і паро­повітряною сумішшю пекарної камери. У результаті інтенсивної радіації теп­ла від гріючих поверхонь утворюється скоринка, що закріплює об'єм виробу і попереджує його розпливання. Поглиблюється пошарова денатурація білків і клейстеризація крохмалю, починає формуватися м'якушка хліба. На по­верхні скоринки починає відбуватися карамелізація цукрів, реакція мела-ноїдиноутворення, накопичення смакових і ароматичних речовин. Тривалість перебування тістової заготовки у цій зоні складає 15-20 % від загального терміну випікання.

У третій зоні печі випікання відбувається вже при стабільних формі та об'ємі виробів. У цій зоні температуру пекарної камери знижують до 180-220 °С. Пере­дача тепла від гріючих поверхонь відбувається радіаційним і конвективним спо­собами. Температура скоринки підвищується до 160-180, а в центральній час­тині — до 96-98 °С. Температурний градієнт у тістовій заготовці зменшується, знижується роль термовологопровідності у прогріванні м'якушки. її прогрівання обумовлюється в основному температурою в зоні випаровування (100 °С). Під час випікання у третій зоні випічки поглиблюється клейстеризація крохмалю, де­натурація білків, закінчуються процеси формування м'якушки і перетворення тістової заготовки в готовий до вживання виріб.

Тривалість стадії випікання у третій зоні пекарної камери становить більше 70 % від загального терміну випікання.

Треба зазначити, що залежно від конструкції печі, в ній може бути різна кількість температурних зон. Так, у тунельних печах площею 25 м² їх три, а пло­щею 40-50 м² — п'ять.

8.2.1. Особливості випікання житніх і житньо-пшеничних видів хліба

Структурно-механічні властивості житнього тіста інші, ніж пшеничного. Для нього характерними є пластичність і в'язкість. Внаслідок цього, а також інтен­сифікації активності сс-амілази при прогріванні тістової заготовки остання може розпливатись, якщо температура в першій зоні випікання буде низькою. Тому температура випікання в першій зоні печі встановлюється 250-280, іноді 300-320 °С, щоб закріпити форму виробів, тобто проводять «обжарку» тістової заготовки. Тривалість її 4-5 хв. За цей період на поверхні заготовки утворюють­ся тонка плівка — скоринка. Відносна вологість у пекарній камері становить 20-30 %. Висока температура в першій зоні не лише забезпечує збереження форми тістової заготовки, а й покращує смак і аромат готового хліба.

У наступних зонах пекарної камери температура знижується спочатку до 230-240, а пізніше до 180-200 °С. Под печі перед посадкою на нього тістових за­готовок має бути підігрітим до 180-200 °С, інакше біля нижньої скоринки можуть виникнути підчас випікання підриви.

Режим випікання встановлюється залежно від виду виробів, їх маси, рецеп­тури, щільності посадки, оброблення поверхні тістової заготовки тощо. Чим більша маса тістових заготовок, тим більше часу необхідно на їх прогрівання і випікання, тим нижчою має бути температура випікання. Чим менші розміри тістової заготовки і більша її поверхня, тим швидше вона пропікається.

При щільнішому розміщенні тістових заготовок на листах або поді на кожну заготовку припадає менше теплоти і випікання їх подовжується.

Вироби однакової маси на поді випікаються швидше, ніж у формах, внаслідок того, що останні поглинають частину теплоти.

Вироби, що містять значну кількість цукру, випікають при нижчих температу­рах пекарної камери і більшій тривалості випікання, щоб запобігти надмірному забарвленню скоринки. Так, наприклад, здобні вироби масою 50-100 г випіка­ють 8-12 хв, масою 200 г — 17 хв, батони — 23 хв, хліб Дарницький — 50 хв, а пшеничний подовий хліб масою 2-2,5 кг — 60-80 хв.

Режим випікання корегується залежно від хлібопекарських властивостей бо­рошна, структурно-механічних властивостей тіста тощо, або при порушенні техно­логічного режиму приготування тіста чи вистоювання за якихось виробничих умов. Тісто з низькою формоутримувальною здатністю, підвищеною автолітичною ак­тивністю чи підвищеною вологістю випікають при вищій температурі, щоб забезпе­чити якомога швидше коагуляцію білків і запобігти розпливанню тістової заготовки. Термін випікання подовжують порівняно з нормальним, якщо тістові заготовки ма­ють понижену вологість, недостатнє вистоювання або виготовлені з недозрілого тіста. Температуру в пекарній камері при цьому знижують. Це дає можливість подо­вжити процес бродіння і розпушення тістової заготовки у перші хвилини випікання.

21 2 Технологія хлібопекарського виробництва

Випікання хліба 213

Під час випікання маса тістової заготовки зменшується. Це явище назива­ють упіканням. Зменшення маси тістової заготовки під час випікання відбу­вається в результаті зневоднення її поверхні, а також звітрення з тіста диоксиду вуглецю, спирту, летких кислот. Величину упікання визначають як відношення різниці між масою тістової заготовки і масою гарячого хліба, віднесену до маси тістової заготовки, і виражають у процентах.

Величина упікання для різних видів хлібобулочних виробів коливається в ме­жах 6,0-12 % і залежить від конструктивних особливостей печі, маси, форми і ре­цептури виробів, способу випікання, параметрів пекарної камери тощо. Так, у бул­ки круглої форми масою 0,05 кг частка скоринки становить біля 40 %, а упікання — 11,9 %. Булка такої ж форми масою 0,5 кг містить 22,5 % скоринки, упікання скла­дає 7,8 %. Формові вироби мають тонкі та вологі нижню і бокові скоринки, тому в цих виробах затрати на упікання менші, ніж у подових тієї ж маси.

Упікання тістової заготовки зменшується при достатньому зволоженні пе­карної камери, зниженні температури другої зони пекарної камери до мінімаль­ної можливості, збризкуванні поверхні виробів у момент виходу їх з печі.

8.3. Визначення готовності хліба

При недостатній тривалості випікання м'якушка хліба не остаточно сформо­вана, липка. При надмірній тривалості — м'якушка жорстка, скоринка хліба по­товщена, збільшуються витрати сухих речовин на випікання. Тому визначення готовності хліба має велике практичне значення.

На сьогодні, на жаль, не існує швидких об'єктивних способів визначення готовності хліба. Готовність виробів визначають в основному органолептично за кольором скоринки, структурно-механічними властивостями м'якушки, її еластичності, сухості на дотик. За станом м'якушки про готовність хліба можна судити лише після його охолодження. Застосовують й інші менш суттєві мето­ди: зважування гарячого хліба на руці, налипання на дерев'яну шпильку, зану­рену в хліб, тощо. Але органолептичні методи не об'єктивні. Об'єктивним (та­ким, що підлягає практичному застосуванню і придатний для оперативного контролю) вважається метод визначення температури центральної частини м'якушки гарячого хліба. Для більшості видів виробів вона знаходиться в межах 96-98 °С. Температура в центрі м'якушки здобних виробів може бути більшою і досягати 100 'С внаслідок великої кількості цукру, розчини якого мають темпе­ратуру кипіння вищу, ніж води.

Контрольні питання до розділу 8

1. Які процеси відбуваються у тістовій заготовці при випіканні ?

2. Як змінюється температура тістової заготовки при випіканні ?

3. Чим обумовлений і як відбувається вологообмін між тістовою заготовкою і середовищем пекарної камери ?

4. Які фактори обумовлюють внутрішній перенос вологи у тістовій заготовці ?

5. Внаслідок яких процесів, що відбуваються у тістовій заготовці, утво­рюється м'якушка хліба ?

6. Внаслідок яких процесів при випіканні утворюється скоринка хліба ?

7. Яка роль мікроорганізмів тіста у формуванні об'єму хліба ?

8. Яка роль біохімічних процесів при перетворенні тістової заготовки у гото­вий виріб ?

9. Які зміни відбуваються у вуглеводно-амілазному комплексі тістової заго­товки при випіканні ?

10. Які зміни відбуваються у білково-протеїназному комплексі тістової заго­товки при випіканні ?

11. Яка мета створення у пекарній камері зон з різними температурним і во-логісним режимами ?

12. Які процеси при випіканні забезпечують колір скоринки виробів ?

13. У чому полягають особливості випікання житніх і житньо-пшеничних сортів хліба ?

14. Як визначити упікання хліба, чим воно обумовлене ?

15. Як визначається готовність виробів ?

16. Які вироби не можна випікати в зволоженій пекарній камері ? Чому ?

17. Внаслідок яких процесів при випіканні формується смак і аромат хлібо­булочних виробів ?

214 Технологія хлібопекарського виробництва

Випікання хліба 215

Розділ 9 ЗБЕРІГАННЯ ХЛІБА

Таблиця 9.1. Допустимі терміни витримування хлібобулочних виробів на хлібо­заводі та реалізації їх у торговельній мережі, год.

Хлібобулочні вироби після виходу із печі стрічковим транспортером пода­ються до місця укладання їх у тару, на циркуляційний стіл чи інше обладнання. Формовий і подовий хліб здебільшого укладають у встановлені на контейнери або вагонетки трибортові лотки з решітчастим дном, а дрібноштучні булочні та здобні вироби — у чотирибортові ящики з суцільним дном. Продукція укла­дається в один ряд. Правила укладання і зберігання виробів визначаються нор­мативною документацією.

При укладанні відбраковують вироби, нестандартні за органолептичними ознаками: з неправильною формою, забрудненою поверхнею, підривами більше 1,5-2 см, деформовані тощо.

Контейнери з виробами до відправлення в торговельну мережу зберігають у відділенні для їх остигання, де здійснюється сортування виготовленої про­дукції, органолептична оцінка, контроль маси і облік, після чого передають у хлібосховище.

Перед відправленням до торговельної мережі кожна партія виробів прогля­дається бракером або іншою уповноваженою особою на відповідність вимогам нормативної документації за органолептичними показниками і масою.

Відхилення середньої маси 10 виробів у менший бік у кінці максимально до­пустимого терміну витримки на підприємстві після виходу з печі не повинне пе­ревищувати для виробів масою до 0,2 кг включно — 3 %, для виробів масою більше 0,2 кг — 2,5, а від встановленої маси одного виробу відповідно 5 і 3 %.

Тривалість зберігання виробів на хлібопекарських підприємствах відрахо­вується з моменту виходу хліба з печі до моменту його відвантаження одержува­чу. Тривалість зберігання упакованих виробів на підприємстві відраховується з моменту їх пакування.

Хліб, що зберігався на підприємстві чи в торговій мережі довше встановле­них термінів, вважається браком і має бути відправлений на переробку у вигляді мочки або кришива.

Максимально допустимий термін витримування і реалізації хлібобулочних виробів наведено в табл. 9.1.

Допустима тривалість зберігання упакованих виробів у торговельній мережі становить від 3 до 7 діб, залежно від виду виробів.

На цей час все більше поширення знаходить контейнерний спосіб зберіган­ня і транспортування виробів. Здебільшого використовують контейнери марки ХКЛ-18. Контейнери з хлібобулочними виробами з навантажувальної рампи хлібозаводу завантажують в автомашину, біля магазину їх вивантажують за до­помогою спеціального підйомника і встановлюють у торговельному залі.

Транспортування хліба у контейнерах зменшує простої автотранспорту, скорочує кількість ручних операцій по його перекладанню.

Автотранспорт на перевезення хлібобулочних виробів повинен мати дозвіл держсаннагляду.

Хліб з житнього обойного, пшеничного обойного, 14 22 36

житньо-пшеничного і пшенично-житнього обойного або

житнього обдирного борошна масою більше 500 г

Вироби масою більше 200 г із сортового пшеничного, 10 20 24

житнього сіяного та із суміші пшеничного і житнього

сортового борошна

Дрібноштучні вироби масою 200 г і менше (включаючи 6 12 16

З метою виключення ручної праці на підприємствах проводиться ме­ханізація робіт у хлібосховищах за різними схемами, якими передбачається ме­ханізація операцій укладання хліба в контейнери та переміщення продукції все­редині хлібосховищ. Впроваджуються контейнерні або лотково-стопочні схеми. Лотково-стопочна схема передбачає формування стопок з лотків на піддоні. Пе­реміщення їх у хлібосховищі здійснюється електрозавантажувачем.

У процесі зберігання погіршуються споживчі якості хліба: скоринка втрачає блиск і хрусткість, з'являється жорсткість, знижується еластичність і пружність як цілого хліба із скоринкою, так і його м'якушки, підвищується здатність м'якушки кришитися при різанні ножем, знижується здатність набухати у воді, змінюється її мікроструктура. Поряд з цим втрачається смак і аромат, прита­манні свіжому хлібу, зменшується його маса. Такі змінив якості хліба є наслідком складних фізико-хімічних і колоїдних процесів, які відбуваються в біополімерах хліба і обумовлюють черствіння, а також втрати вологи, що є причиною усихан­ня виробів, зменшення їх маси.

Тобто погіршення якості хліба при зберіганні пов'язане з процесами усихан­ня і черствіння. Усихання обумовлюється втратою хлібом вологи, а черствіння — фізико-хімічними і колоїдними процесами, що відбуваються в крохмалі та білках хліба і викликають погіршення структурно-механічних властивостей м'якушки хліба.

9.1. Остигання і усихання хлібобулочних виробів

У момент виймання хліба з печі температура його скоринки сягає 13О-180 °С, на межі скоринка — м'якушка — 100 °С, а центру м'якушки — 96-97 °С. Скоринка хліба повністю зневоднена, а м'якушка має вологість на 1-2 % більшу за во­логість тіста.

Хліб з печі потрапляє у хлібосховище, що має температуру приблизно 1.5-25 °С та відносну вологість 60-70 %, і починає остигати. У таких умовах відбуваються зміни температури і вологості в його скоринці та м'якушці.

Вологість скоринки протягом 1-1,5 год зберігання підвищується і досягає близько 12 %. Приблизно через 2-3 год температура хліба наближається до температури хлібосховища. Повне вирівнювання температур спостерігається

216 Технологія хлібопекарського виробництва

Зберігання хліба 217

через 3-6 год, залежно від маси виробів, їх форми, умов зберігання. У цей період відбувається перерозподіл вологи всередині хліба і часткова віддача її в навколишнє середовище. Вологість м'якушки після остигання стає меншою во­логості тіста, з якого виготовлено хліб, на 0,5-1,5 %.

Остигання хліба починається з поверхні й поступово поглиблюється до центру м'якушки. Внаслідок тепло-масообмінних процесів на поверхні та все­редині хліба при його остиганні волога переміщається від центру до скорин­ки і далі в оточуюче середовище, хліб усихає. Це явище обумовлюється градієнтом температур, який виникає внаслідок різниці температур середини хліба і його поверхні й викликає переміщення вологи від гарячої м'якушки до скоринки, що остигає, а також градієнтом вологості, який виникає внаслідок різниці у вологості внутрішніх і зовнішніх шарів хліба, і викликає концент­раційну міграцію вологи від м'якушки з високою вологістю до скоринки, що має дуже низьку вологість. Чим вища температура хліба, тим швидше протікає дифузія вологи в повітря.

Внаслідок переміщення вологи під дією градієнта температури і градієнта вологості вологість скоринки зростає приблизно до рівня її рівноважної воло­гості (12 %). Далі через скоринку волога випаровується в повітря хлібосховища, відбувається усихання хліба, зменшується його маса.

У процесі усихання спостерігається два періоди: період змінної швидкості усихання і період постійної швидкості втрати виробами вологи. Перший період продовжується, доки температура хліба не наблизиться до температури хлібос­ховища, тобто поки хліб не остигне. В цей період внаслідок значної різниці у тем­пературі та вологості скоринки і м'якушки відбувається інтенсивне, але із зату­хаючою швидкістю, усихання.

У другому періоді усихання відбувається повільніше, швидкість усихання стає постійною. Дифузія вологи в цей період обумовлюється різницею у воло­гості хліба і відносною вологістю оточуючого повітря, тобто внаслідок того, що вологість хліба перевищує рівноважну вологість. Цей процес продов­жується, доки не буде досягнуто рівноважності між вологістю всього хліба і відносною вологістю оточуючого повітря, тобто він протікає з малою

швидкістю, але про­довжується до кінця зберігання хліба. Явище усихання хлібобулочних ви­робів призводить до значних економічних втрат.

Рис. 9.1. Динаміка усихання і зміна температури м'якушки

хліба у процесі зберігання: а — крива усихання; б — криві

усихання (1) і зміни температури м'якушки хліба (2)

Усихання визна­чають як відношення різниці маси гарячо­го і холодного хліба до маси гарячого хліба, виражене в процентах. Усихання за період остигання хліба складає 2,5-4,0 % від його ма­си після випікання {рис. 9./). Для зниження величини усихання необхідно ско­ротити перший період, а саме: скоротити тривалість остигання хліба. Чим швидше остигає хліб, тим менше він втрачає у масі.

Фактори, що впливають на усихання хлібобулочних виробів. На

швидкість остигання хліба, а значить і величину його усихання, впливають температура повітря у хлібосховищі, його відносна вологість, швидкість оми­вання хліба, що остигає, повітрям; спосіб укладання хліба, вологість хліба, йо­го форма і маса, стан пористості, пропеченість і величина упікання, наявність пакування.

Температура повітря у хлібосховищі є одним із основних факторів, від яких залежить швидкість остигання хліба і величина його усихання. Чим нижча темпе­ратура хлібосховища, тим швидше охолоджується хліб. Про це свідчать дані табл. 9.2, які були одержані у ВНДІХП. Так, при температурі 10 °С хліб остигнув до ЗО °С у центрі м'якушки майже в 2 рази швидше, ніж при ЗО °С і усихання йо­го було на 2 % меншим.

Таблиця 9.2. Вплив температури у хлібосховищі на усихання виробів

Усихання, % 1,8 2,4 3,2 4,5

Вологість скоринки, % 18,8 18,5 18,0 15,1

Тривалість остигання виробів до ЗО "С в центрі 50 70 105 135

Вологість повітря впливає на швидкість випаровування вологи з поверхні продукції. Підвищення відносної вологості повітря у хлібосховищі супровод­жується зниженням різниці парціальних тисків парів на поверхні хліба і в повітрі, що знижує швидкість усихання хліба. У перший період усихання ос­новну роль відіграє температурний фактор. Внаслідок високої температури хліба на його поверхні створюється високий парціальний тиск парів води, то­му різниця між парціальним тиском на поверхні хліба і в повітрі незначна. Відносна вологість має більше значення у другий період усихання, коли хліб уже охолов.

Остигання хліба прискорюється, якщо він омивається повітрям зі швидкістю 0,3-0,5 м '. Усихання при цьому зменшується на 0,5-0,7 % порівняно з тим, ко­ли повітря у хлібосховищі нерухоме. Тому для зниження втрат доцільно у перший період усихання застосовувати вентилювання повітря у хлібосховищі.

На усихання впливає також спосіб укладання хліба. Хліб, що зберігається на стелажах, охолоджується швидше, ніж у ящиках. Щільна укладка хліба у ящики затримує його остигання і призводить до підвищення витрат на усихання при­близно на 0,6-1,0 %. Тому доцільно було б спочатку охолодити хліб, а потім зберігати в ящиках.

У другому періоді усихання хліб краще зберігати при підвищеній відносній вологості повітря у закритих контейнерах або спеціальних камерах з кон­диціюванням повітря при 20-25 °С. Чим вища вологість хліба, більша його пито­ма поверхня, менша маса, тим більша величина усихання. Подовий хліб усихає менше, ніж формовий тієї ж маси, бо має меншу вологість, меншу питому по­верхню. Усихання обернено пропорцюнальне упіканню. Чим більше упікання, тим менше усихання.

Усихання значно уповільнюється при пакуванні виробів. Вологість м'якушки упакованого хліба не змінюється. Поряд з цим підвищується її жорсткість і криш-куватість. Тобто поряд з процесом усихання відбувається процес черствіння. Ці два процеси взаємопов'язані.

218 Технологія хлібопекарського виробництва

Зберігання хліба 219

9.2. Черствіння хліба

пружність та еластичність, знижується її здатність поглинати воду, рис.9.2. Скоринка хліба з хрусткої стає м'якою, еластичною.

Рис. 9.2. Динаміка втрати м'якушкою пружності (1) та здат­ності поглинати воду в процесі зберігання хліба (2), % до почат­кового значення

Одночасно зі зміною структурно-ме­ханічних властивостей скоринки і м'якушки змінюється смак і аромат, з'являється спе­цифічний запах черствого хліба. У процесі черствіння відбуваються зміни у мікрострук­турі м'якушки хліба.

Процес черствіння вивчається вже більше ста років, але і на сьогодні сутність його і ме­ханізм не досить ясні. Вважається, що черствіння пов'язане зі старінням клейстери-зованого крохмалю і денатурованих білків, а також зміною форм зв'язку води в черствому хлібі.

Роль крохмалю в процесах черствіння. Черствіння хліба пов'язане у першу чергу з процесами зміни стану крохмалю. Під час випікання зерна крох­малю частково клейстеризуються, зв'язують вільну воду тіста і воду, що виділяється внаслідок коагуляції білків. При цьому крохмаль частково перехо­дить з кристалічного стану в аморфний, зерна його набухають, збільшуються в об'ємі.

При зберіганні хліба відбувається зворотній процес. Клейстеризований крохмаль з аморфного стану частково переходить у кристалічний. Відбувається ретроградація крохмалю. Поняття «ретроградація крохмалю» було вперше за­пропоноване в 1902 році Л.ЛІнде як перехід крохмалю з аморфного стану в кри­сталічний при його старінні. Повернення крохмалю в кристалічний стан було підтверджене І.Р.Катцем (1910-1930 pp.) за допомогою рентгенографії.

Оскільки для повної клейстеризації крохмалю в тісті обмаль води, під час випікання клейстеризуються лише поверхневі шари крохмальних зерен. Тому м'якушка свіжовипеченого хліба дає рентгеноспектр, що віддзеркалює поєднання елементів аморфного і кристалічного стану крохмалю. Рентгенос­пектр черствої м'якушки хліба поєднує у собі елементи спектру свіжовипечено­го хліба і спектр, типовий для кристалічної будови нативних зерен крохмалю. Чим черствіший хліб, тим ближчий за характером до спектру крохмалю борош­на його рентгеноспектр.

Аморфна структура крохмалю стабільна при температурі, більшій 60 °С. То­му при нагріванні черствого хліба при температурі, вищій за 60 °С, віднов­люється його свіжість.

Ретроградацію крохмалю в процесі черствіння можна пояснити змінами стану складових крохмалю — амілози та амілопектину, їх оборотною агрегацією. На цей час нема єдиної думки про механізм цих змін. Одним з поширених пояс­нень процесу черствіння є наступне. При старінні розгалужені ланцюги молеку­ли амілопектину притягуються, утворюють асоціати. Поряд з цим відбувається також агрегація лінійних ланцюгів молекул амілози внаслідок можливого утво-

рення між ними водневих зв'язків по гідрок­сильних групах. При цьому утворюються агре­гати у вигляді сітчастої структури. Це обумов­лює зменшення об'єму крохмальних зерен, збільшення їх твердості, внаслідок чого м'якушка хліба стає твердою і крихкою, рис.9.3.

Рис. 9.3. Ретроградація амілози та амілопектину: а — гідратована

амілоза; б — ретроградована амілоза; в — гідратований аміло­пектин; г — ретроградований амілопектин

Таким чином, можна припустити, що у процесі старіння м'якушки хліба відбувається агрегація молекул амілопектину і амілози. Це явище викликає ущільнення структури м'якушки, надання їй жорсткості.

Агрегацію амілози та амілопектину може гальмувати утворення комплексів крохмаль­них полісахаридів з білковими речовинами або ліпідами. Між аміногрупами білків і гідроксильними групами крохмальних полісахаридів можливе утворення водневих зв'язків.

Дослідженнями за допомогою мікроскопу встановлено, що при черствінні відбуваються зміни у мікроструктурі м'якушки хліба. У м'якушці міжпорові стінки побудовані з суцільної маси коагульованих при випіканні білків, у середині яких вкраплені набухлі, частково клейстеризовані зерна крохмалю. У свіжому хлібі білкова маса щільно обгортає поверхню крохмальних зерен, під мікроскопом не проглядається чіткої межі між ними.

У м'якушці черствого хліба зерна клейстеризованого крохмалю прогляда­ються більш чітко внаслідок того, що навколо поверхні зерен утворюються тонкі повітряні прошарки. Утворення повітряних прошарків є наслідком зменшення об'єму крохмальних зерен у зв'язку з їх кристалізацією. У більш черствого хліба повітряні прошарки помітніші.

Вважається, що зменшення крохмальних зерен у об'ємі, утворення повітря­них прошарків між ними і зкоагульованим білком є причиною, що обумовлює підвищену здатність черствого хліба кришитись.

Під мікроскопом помітних змін у білковому комплексі при зберіганні хліба не вдається помітити.

Рис. 9.4. Перерозподіл вологи між фракціями клейковини (1)

і гелем крохмалю (2) при співвідношенні 3:1 відповідно: а — під

час прогрівання до 100'С; б - під час зберігання при 25°С

Роль білкової фракції у процесах черствіння хліба. Роль білків у черствінні хліба до кінця не виявлена. Дослідженнями встановлено, що денатурована у про­цесі випікання клей­ковина при старінні

віддає вологу, знижується її гідратаційна здатність, а це призводить до ущільнення структури, тобто при зберіганні хліба продовжується денатурація білків. Вивільне­на вода мігрує до фракції крохмалю (рис. 9.4). Оскільки у хлібі клейковина утворює каркас з тонких плівок, в якому розміщені частково клейстеризовані зерна крохма­лю, можна припустити, що втрата білками води впливає на жорсткість м'якушки.

220 Технологія хлібопекарського виробництва

Зберігання хліба 221

Зміни у білках м'якушки хліба відбуваються в 4-6 разів повільніше, ніж у її клейстеризованому крохмалі. Оскільки крохмалю у хлібі в 5-7 разів більше, ніж білків, то основна роль у черствінні хліба належить ретроградації крохмалю.

Єдиної думки про ступінь міграції вологи між крохмалем і білками немає. Припускається, що міграція між цими двома компонентами є двосторонньою, однаково важливою.

Вважається, що певну роль у черствінні хліба відіграють пентозани. Гідрато-вані пентозани немов «огортають» молекули амілози та амілопектину і тим са­мим запобігають утворенню ними асоціатів, тобто знижують швидкість ретро­градації крохмалю.

Є наукові дані про те, що при підвищенні вмісту білків у хлібі черствіння його при зберіганні уповільнюється.

Старіння м'якушки залежить не лише від вмісту власних білків борошна. Внесення в тісто білкових збагачувачів — соєвого борошна, сухого молока тощо, також сприяє уповільненню черствіння.

Роль води у процесах черствіння хліба. М.І. Княгінічев пов'язує черствіння із структуруванням води у мікропорожнинах, що утворюються між молекулами біополімерів при випіканні та зберіганні хліба.

При випіканні хліба збільшується дифузія води у міжмолекулярні простори крохмалю і білків. У цих умовах молекули набувають гнучкості, між їх ланцюгами утворюються мікро- і макропорожнини (рис. 9.5), заповнені водою. У свіжовипе-

Рис. 9.5. Схема Княпнічева, що пояснює зміни крохмалю і вологи хліба під час черствіння: а - ланцюги макромолекул крохмалю; б - вільні молекули води; в — моле­кули води, що утворюють ущільнену структуру 1 — слабо набухлий крохмаль (тісто), 2 - сильно набухлий крохмаль (свіжевипечений хліб), 3 - гель на початку утворення кристалічної структури (початок черствіння хліба), 4 - гель з кристалічною структурою

(черствий хліб)

ченому хлібі стінки nop — це набухла система, в якій частина молекул води зв'язана, друга — розподілена у міжмолекулярних просторах денатурованого білку і частково клейстеризованого крохмалю. Ця система розглядається як на­бухлий безструктурний еластичний драгль.

При охолодженні та зберіганні хліба гнучкі ланцюги молекул крохмалю збли­жуються і утворюють механічно міцну сітку, яка утримується міжмолекулярними ван-дерваальсовими силами.

Вода, яка міститься у мікропорожнинах, що утворилися, знаходиться в упо­рядкованому стані завдяки високій полярності її молекул і електростатичним си-

лам поверхні мікропорожнин, стінки яких утворені молекулами крохмалю та білків. У результаті цього виникає єдина структурна система молекул води, крох­малю і білків, хліб набуває ознак черствості.

При освіжуванні хліба шляхом нагрівання структура води в мікропорожнинах руйнується і ланцюги високополімерів можуть повернутись у стан, притаманний свіжовипеченому хлібу.

Багато досліджень присвячено вивченню зміни співвідношення вільної та зв'язаної води у хлібі. Зміни цього співвідношення впливають на властивості м'якушки, а при зберіганні характеризують ступінь збереження свіжості. Так, дослідженнями, проведеними в КТІХПІ В.Г.Юрчак, Н.І.Берзіною, І.М.Ройтером при вивченні впливу різних технологічних факторів на ступінь черствіння хліба і вміст зв'язаної води, встановлено, що погіршення стислості м'якушки хліба су­проводжується зменшенням вмісту в ньому зв'язаної води (табл. 9.3).

Таблиця 9.3. Вміст зв'язаної води

Очевидно, зниження кількості зв'язаної води є наслідком змін, які відбува­ються в крохмалі та білках при зберіганні хліба.

Роль температури в процесах черствіння. Вплив температури при зберіганні хліба на його черствіння досліджено досить глибоко. Встановлено, що черствіння уповільнюється при більш високій температурі та прискорюється при її зни­женні.

На рис. 9.6 показана стислість м'якушки батонів з пшеничного борошна 1 сорту при зберіганні їх протягом 6 год після випікання при різній тем­пературі.

Рис. 9.6. Вплив температури зберігання на стан м'якушки батонів (через 6 годин зберігання)

В межах температур від 1 до 10 °С швидкість черствіння суттєво не змінюється. В разі підвищення температури з 10 до 30 °С черствіння уповільнюється. Про це свідчить вища стислість м'якушки на пе-нетрометрі.

Деякі дослідники вважають, що черствіння хліба подібне до процесів крис­талізації високополімерних систем при охолодженні. Швидкість процесу крис­талізації зростає зі зниженням температури, проходить через максимум, після чо­го знижується до нуля, тобто до температури, при якій рухливість молекул стає надто низькою для того, щоб відбулася кристалізація.

Дані, наведені в табл. 9.4, підтверджують, що черствіння хліба підлягає цій закономірності. Хліб зберігає свіжість в інтервалі температур від 60 до 90 °С і від -20 °С і нижчій. При зниженні температури зберігання з 50 до -2 °С

222 Технологія хлібопекарського виробництва

Зберігання хліба 223

швидкість черствіння хліба зростає до максимуму, після чого зменшується, а при -20 °С призупиняється. Найшвидше черствіють вироби в інтервалі тем­ператур від +24 до -7 °С.

Збереження хлібом свіжості при температурі 60 °С і вище обумовлене нестійкістю кристалічної форми крохмальних молекул при високій температурі, що перешкоджає кристалізації крохмалю. На жаль, зберігати хліб при темпера­турі 60 °С практично недоцільно. При підвищеній температурі відбувається ве­лике усихання хліба і можлива його мікробіологічна порча. При низьких темпера­турах (глибокому заморожуванні) знижується кінетична рухливість молекуляр­них ланцюгів амілози і амілопектину крохмалю, що запобігає ретроградації крохмалю та ущільненню білку. Тому ефективним способом запобігання черствінню може бути заморожування виробів. Охолоджений після випікання хліб швидко заморожують при температурі -(20-30) °С зі швидкістю циркуляції повітря до 3 м/с. Заморожені вироби зберігають при температурі від -15 до -20 °С. Щоб запобігти глибоким змінам у біополімерах хліба, його не рекомендується зберігати в замороженому стані довше 10 діб. Розморожені вироби практично зберігають якість свіжих.

Фактори, що обумовлюють сповільнення черствіння. Черствіння хліба зумовлене його висиханням і старінням високополімерів — крохмалю та білку. В результаті цих процесів знижується гідрофільність колоїдів хліба, погіршується здатність м'якушки до набухання та поглинання води, змінюється його мікрост­руктура. Факторами, що впливають на черствіння, є якість хліба, склад рецепту­ри, параметри технологічного режиму виробництва хліба, умови зберігання.

Технологічний процес приготування хліба повинен забезпечити високу якість продукції. Хліб, що має великий об'єм, добре розвинену пористість, суху еластичну м'якушку, краще зберігає свіжість. Сповільнюють процес черствіння технологічні заходи, при застосуванні яких зростає ступінь набухання колоїдів борошна, поглиблюється ферментативний гідроліз крохмалю та білків у процесі приготування тіста. Повільніше черствіє хліб, виготовлений на великих рідкій або густій опарах, на рідких дріжджах. Ефективні в цьому відношенні підсилена механічна обробка тіста, оптимальні режими вистоювання і випікання хліба, а та­кож дотримання норм зволоження пекарної камери.

Краще зберігають свіжість вироби, виготовлені з високобілкового борошна або з доданням білків. Білки роблять структуру м'якушки хліба міцнішою, підси­люються гідратаційні зв'язки. Це уповільнює втрату вологи при зберіганні хліба.

Цукор і продукти гідролізу крохмалю — мальтозна і глюкозна патоки здатні затримувати процес черствіння. Сповільнюють черствіння хліба, підвищуючи

його гідрофільні властивості, ферментні препарати, гідрофільні колоїди — кар-бюлоза, метилцелюлоза, Na-карбоксиметилцелюлоза, жири. Поверхнево-ак­тивні речовини утворюють комплекси з крохмальними полісахаридами, тим са­мим перешкоджають агрегації амілози та амілопектину крохмалю, що відбу­вається при старінні м'якушки хліба.

Процес ретроградації крохмалю затримується при додаванні до нього пен­тозанів. Тому житній і житньо-пшеничний хліб, у якому міститься більше пенто­занів, ніжу пшеничному, повільніше черствіє.

Ефективно затримує процес черствіння ферментний препарат Новаміл, що містить мальтогенну а-амілазу. Цей фермент, маючи температурний оптимум 54-75 °С, проявляє найбільшу активність при температурі клейстеризації крох­малю. Він гідролізує амілозу і амілопектин з утворенням переважно мальтози і низькомолекулярних декстринів, але надмірної деполімеризації крохмалю не відбувається, тому що мальтогенна амілаза швидко інактивується при темпера­турі, вищій за 75 °С.

Внаслідок накопичення в м'якушці мальтози і низькомолекулярних декст­ринів у хлібі збільшується кількість зв'язаної води, затримується процес ретро­градації крохмалю.

Застосування Новамілу може подовжити тривалість зберігання виробами свіжості до 3-х діб.

Для зменшення усихання хліба рекомендується його швидко охолодити і зберігати при підвищеній відносній вологості повітря у спеціально пристосова­них для цієї мети зашторених вагонетках, закритих контейнерах або в камерах з кондиціонуючими пристроями.

Значно сповільнюється процес черствіння при пакуванні виробів. Паку­вальні матеріали не повинні впливати на їх органолептичні властивості, пропус­кати вологу і леткі речовини.

Одним з ефективних способів зберігання свіжості виробів є їх заморожуван­ня. При надмірно низьких температурах відсутні умови для переходу високо-полімерних сполук у кристалічний стан.

9.3. Зміни смаку і аромату хліба при зберіганні

При зберіганні хлібобулочних виробів у результаті низки фізико-хімічних та біохімічних процесів погіршується їх смак і аромат. Якісний склад сполук, що обумовлюють аромат хліба, не змінюється, відбувається зменшення вмісту складових ароматичного комплексу.

Частина ароматичних речовин звітрюється зі скоринки хліба в оточуюче се­редовище, інша частина дифундує зі скоринки до м'якушки. Деякі компоненти ароматичного комплексу адсорбуються на біополімерах м'якушки і переходять у зв'язаний стан. Відбувається також окислення деяких альдегідів, що збіднює аромат хліба.

Найбільше значення у втраті ароматоутворювальних речовин надається їх звітрюванню та адсорбції крохмалем і білками. Вміст ароматоутворювальних речовин у скоринці значно більший, ніж у м'якушці. У процесі зберігання він зменшується. У м'якушці та підскоринковому шарі після випікання вміст арома­тоутворювальних речовин спочатку зростає, очевидно, внаслідок дифузії їх із скоринки; при подальшому зберіганні зменшується і в м'якушці. Причиною цьо-

224 Технологія хлібопекарського виробництва

Зберігання хліба 225

го явища можуть бути фізико-хімічні процеси, що обумовлюють їх зв'язування, або певні хімічні перетворення цих речовин. Поява специфічного запаху і при­смаку черствого хліба є наслідком окислювальних та інших процесів, що відбу­ваються в ньому при зберіганні.

Стан свіжості хліба можна охарактеризувати методом сенсорного аналізу (м'якість, смак і аромат), інструментальними методами або визначенням хімічних перетворень його складових.

В основі майже всіх методів лежить характеристика змін властивостей м'якушки. Найбільше поширення набули методи визначення структурно-ме­ханічних властивостей м'якушки (стислість, пластичність, пружність) на пенет-рометрі, еластографі або інших приладах. Визначають також здатність м'якуш­ки хліба кришитись.

Застосовуються методи, що ґрунтуються на визначенні гідрофільних влас­тивостей м'якушки: за набуханням її у воді, в'язкістю суспензії в амілографі, здатністю колоїдів м'якушки зв'язувати воду на фаринографі або індикаторним методом.

Свіжість м'якушки можна охарактеризувати атакуємістю крохмалю амілаза­ми, а також вмістом у ньому водорозчинних речовин, вмістом зв'язаної та вільної води. Знайшли визнання методи дослідження мікроструктури м'якушки хліба на електронному мікроскопі, а також рентгеноспектрографічні досліджен­ня стану м'якушки.

Контрольні питання до розділу 9

1. Які правила укладання хлібних виробів у тару ? За якими ознаками відбра­ковується хліб перед відправкою його до споживача ?

2. Які процеси відбуваються в хлібобулочних виробах при зберіганні ?

3. Внаслідок яких теплофізичних процесів відбувається усихання хліба ? Які фактори на нього впливають ?

4. Охарактеризуйте сутність черствіння і фактори, що впливають на цей процес.

5. Яку роль відіграють крохмаль і пентозани у процесі черствіння хліба ?

6. Яка роль білків у процесі черствіння хліба ?

7. Як впливає температура оточуючого середовища на швидкість черствіння хліба ?

8. Яка роль води у процесах черствіння хліба ?

9. Які фактори обумовлюють уповільнення процесу черствіння хліба ?

10. Внаслідок чого змінюється смак і аромат хліба при зберіганні?

11. Як здійснюється упаковка готових виробів ? Як впливає упаковка на про­цеси усихання і черствіння хлібобулочних виробів ?

Розділ 10

ВИХІД ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ І ФАКТОРИ, ЩО НА НЬОГО ВПЛИВАЮТЬ

Поняття «вихід хліба» характеризує, скільки готових виробів (по масі) одер­жано із 100 кг борошна та іншої сировини, передбаченої рецептурою на даний вид виробів. Вихід хліба визначається як відношення маси охолоджених виробів до маси витраченого на їх виготовлення борошна, виражене у процентах:

G/100

В_х=

G₆

де В„ — вихід хліба, %; G_x — маса охолодженого хліба, кг; G₆ — маса борош­на, кг.

Якщо до рецептури виробів входить солод, то його маса додається до маси борошна.

Масу хліба, що був використаний у вигляді хлібної мочки або кришива, при підрахунку виходу віднімають від загальної маси виробів.

Різні вироби мають різний склад рецептури, різну вологість, тому і вихід їх із 100 кг борошна різний. Так, вихід хліба українського нового становить 142-144, батонів нарізних — 136-139, бубликів українських — 128-129 %. Планові норми виходу виробів встановлюються при вологості борошна 14,5 % і коригуються за­лежно від фактичної вологості борошна за формулою, %:

В_л-100 _в

^Ф [100-(14,5-W₆)]

де Вф — вихід у перерахунку на фактичну вологість борошна, %; В_п — плано­вий вихід хліба у % при вологості борошна 14,5 %; W₆ — фактична вологість бо­рошна, %.

Для перевірки відповідності фактично отриманого виходу хліба плановому розраховують фактичний вихід, зведений до борошна вологістю 14,5 % (В₁₄₅) за формулою,%:

_ В_ф-100

***' [100-(W₆-14,5)]

Якщо фактична вологість борошна менша за 12 %, то при перерахунку її прирівнюють до 12 %, бо надмірно сухе борошно не поглинає розрахункової кількості води при замішуванні тіста.

Вихід хліба (В„) обумовлюється виходом тіста (G_T), виготовленого з сирови­ни, передбаченої рецептурою, а також величиною технологічних затрат (3) і тех­нологічних втрат (В) у процесі його виготовлення.

226 Технологія хлібопекарського виробництва

Вихід хлібобулочних виробів і фактори, що на нього впливають 227

До технологічних затрат відносять затрати, викликані процесами, що відбу­ваються при виготовленні та під час зберігання виробів і забезпечують їх якість. Це процеси бродіння, оброблення тіста, випікання, зберігання хліба. Вони в тех­нологічному процесі неминучі.

До технологічних втрат відносять втрати борошна від розпилу, механічні втрати тіста, втрати у вигляді крихт і лому хліба, втрати внаслідок відхилення фактичної маси штучних виробів від нормативної та втрати від переробки брако­ваних виробів.

Технологічні втрати не є технологічно необхідними, вони залежать від куль­тури виробництва, експлуатації обладнання, організації праці тощо, і мають бу­ти якомога нижчими.

Вихід хліба обчислюється за формулою, кг:

В_х = G, - (В₆ + В_т + 3_6р + 3^ + З_уп + З_укл + З_ус + В_кр + В_шт + В_6р)

де В₆ — втрати борошна до замішування напівфабрикатів; В, — втрати бо­рошна та тіста від початку замішування до посадки тістових заготовок у піч; 3_6р — затрати при бродінні напівфабрикатів; 3^ — затрати при обробленні тіста; З_уп — затрати під час випікання (упікання); З_у„ — зменшення маси хліба при транспортуванні його від печі та при укладанні на вагонетки або у контейнери; З_ус — затрати під час зберігання хліба (усихання); В_кр — втрати хліба у вигляді крихти і лому; В_ш, — втрати від неточності маси хліба при приготуванні штучних виробів; В_6р — втрати від переробки браку.

Всі втрати і затрати виражають у перерахунку на масу тіста (вихід тіста) із 100 кг борошна у кілограмах.

Фактично перелічені втрати і затрати встановлюються для кожного виду ви­робів залежно від умов виробництва й періодично контролюються.

Вихід тіста (G,) розраховують за формулами:

G, = G„_P(100-W_CP)/(100 -Щ)(кг) a6oG, = G_cp • 100/(100-W,)(Kr),

де G_CI<P — сумарна маса сировини за рецептурою, кг; G_cp — сумарна маса су­хих речовин сировини за рецептурою, кг; W_cp — середньо зважена вологість си­ровини, %; W, — вологість тіста, %.

Втрати борошна до замішування напівфабрикатів (В₆) визначають шляхом обліку втрат борошна від розпилу в борошняному складі, силосному відділенні, на транспортуючих комунікаціях, сходу із просіювачів і вибою від мішків. Зібране борошно і борошняний пил зважують. Вибій від мішків збирають і зважують ок­ремо.

Визначають сумарні втрати борошна в % до маси прийнятого борошна (д_б):

д_б= 100

G₆

де G_6B — сумарні втрати борошна, кг; G₆ — маса прийнятого борошна, кг. Ці втрати при тарному зберіганні борошна складають 0,1 -0,15 %, а при без­тарному — 0,02-0,06 % від маси борошна, що надійшло на склад.

Втрати борошна в кілограмах на вихід тіста розраховують за формулою, кг;

g₆(ioo-w₆) _в

100-W,

Для зменшення цих втрат необхідно слідкувати за цілістю мішків, герме­тичністю борошнопросіювальних ліній, станом сит на просіювачах. Залишки бо­рошна на мішках становлять 50-75 г на один мішок.

При безтарному зберіганні борошна необхідно забезпечити герметичність обладнання для його приймання, зберігання і транспортування, а також надійну роботу фільтрів для очистки транспортуючого повітря та аспіраційних систем.

Втрати борошна і тіста в період від замішування напівфабрикатів до посад­ки тістових заготовок у піч (В_т) визначають шляхом обліку кількості підмету бо­рошняного пилу, борошна і тіста у тістомісильному й тістообробному відділен­нях, тістових відходів при обробленні, формуванні та вистоюванні тіста за період спостережень:

g,(ioo-w_cp)

100-W,

де д, — маса підмету і відходів тіста, кг на 100 кг борошна; W_cp — середньоз­важена вологість підмету (вологість борошняних відходів приймається рівною 14,5 %, тістових відходів — визначається на приладі ВЧМ'або ОВТ-012).

На цьому етапі виробництва може бути розпил борошна при замішуванні опа­ри чи тіста, обробленні тіста, якщо борошно використовується для підсипки при поділі та формуванні тістових заготовок. У разі недостатньо відрегульованого об­ладнання для оброблення тіста відбувається механічне відщеплення шматочків тіста (тістова крихта) на тістоподільниках, тістоокруглювачах тощо.

Для зменшення втрат не слід переповнювати діжі чи інші ємкості для бродіння напівфабрикатів, необхідно слідкувати за роботою тістооброблю-вального обладнання, а також агрегатів чи шаф для вистоювання тістових за­готовок.

Велике значення для зниження втрат мають структурно-механічні власти­вості тіста. Воно має бути вибродженим, не липким. Ці втрати становлять при безперервному приготуванні тіста 0,03-0,05 % до маси борошна.

Затрати при бродінні напівфабрикатів (З_бр). Затрати сухих речовин на бродіння обумовлені звітренням диоксиду вуглецю і частковим випаровуванням води з поверхні напівфабрикатів під час бродіння і вистоювання тістових заготовок.

Кількість сухих речовин, витрачених при бродінні напівфабрикатів з пшенич­ного борошна визначають за вмістом спирту, а з житнього і житньо-пшеничного борошна — за вмістом спирту і летких кислот у тісті перед його посадкою в піч.

Вміст летких кислот визначають у перерахунку на оцтову кислоту, в %. Витрати сухих речовин на бродіння визначають за формулами:

для пшеничного тіста

G_c'_n-100-1,96

^cv>~ 100-W, для житнього тіста

(С;+0,77Л,)-100-1,96

^Gcy"⁼ 100-W,

228 Технологія хлібопекарського виробництва

Вихід хлібобулочних виробів і фактори, що на нього впливають 229

де G]_n^— масова частка спирту в тісті, %; Лк — масова частка летких кислот в тісті в перерахунку на оцтову (Лк=0,06-х), %; 1,96 — коефіцієнт перерахунку кількості спирту на цукор, затрачений на бродіння і утворення даної кількості спирту; 0,77 — коефіцієнт перерахунку кількості оцтової кислоти на еквівалент­ну кількість спирту, витраченного на її утворення.

Затрати при бродінні визначають в кг за витратою сухих речовин на бродіння або за вмістом спирту і летких кислот в тісті.

За витратою сухих речовин розрахунок роблять за формулою

g^-0,95(GLp-g^)(100-W_CP) 100-W,

де 0,95 — коефіцієнт перерахунку кількості спирту на еквівалентну кількість диоксиду вуглецю; д_обр — маса борошна, витраченого на оброблення тіста, кг.

За вмістом спирту розрахунок роблять за формулами:

для пшеничного тіста

0,95О;_п(С_сир-_до6р)(100-УУ_СР)

(100-W_T)² для житнього тіста

(0,95С^т_сп+0,73Лк)(С_сир-_добр)(100-УУ_СР)

^бР~ (100-W,)²

де 0,73 — коефіцієнт перерахунку летких кислот на еквівалентну кількість диоксиду вуглецю.

Для зменшення затрат на бродіння необхідно обирати оптимальний спосіб приготування тіста для кожного виду виробів, який забезпечує високу якість продукції та мінімальні затрати.

Середні затрати на бродіння, в % до маси борошна в тісті, становлять при приготуванні тіста: на традиційній густій опарі — 3,3; на великій густій опарі — 3,1; на великій рідкій опарі — 2,8; на дисперсній фазі — 2,2; безопарним спосо­бом — 2,5; прискореним способом — 1,8.

Затрати при обробленні тіста. При обробленні тіста, щоб запобігти прилипанню тістових заготовок до формуючих органів обладнання, а також транспортерів, їх посипають борошном. Це борошно не поглинає воду, тобто воно не спроможне у повній мірі приймати участь у формуванні величини ви­ходу тіста і хліба. 3_0бр відображає, наскільки зменшився вихід тіста внаслідок того, що борошно, яке залишилось на поверхні сформованих виробів, не прийняло участі в його формуванні.

Для визначення затрат при обробленні тіста необхідно точно знати, скільки борошна пішло на оброблення тіста, в кг із 100 кг борошна, витраченого на при­готування виробів (довр). Витрати борошна на оброблення тіста визначають як різницю між кількістю борошна, взятого на оброблення на початку зміни, і кількістю борошна, що залишилося у кінці зміни невикористаним.

На оброблення тіста витрачають від 0,6 до 1 % загальної маси борошна. За­трати при обробленні тіста, кг, розраховують за формулою:

g₀6p(W_T-W₆)

^3о6р= ioo-w_T

Для зменшення цих затрат або їх повної ліквідації застосовують замість підсипки обдування тістових заготовок повітрям, обробляють поверхню робочих органів тістоформуючих машин і транспортерів антиадгезійними матеріалами, використовують для підсипання сухарне кришиво.

Упікання (З,,,). Під час випікання маса тістових заготовок зменшується внаслідок випаровування води і вивітрювання летких речовин. Різниця між ма­сою тістової заготовки і масою гарячого хліба у момент виходу його з печі відо­бражає масу упікання.

Упікання (д_уп) визначається як відношення різниці між масою гарячого хліба і тістової заготовки до маси тістової заготовки і виражається у %:

(G_T3-Grx) gyn= ~ -100

Отз

де G_T3 — маса тістових заготовок, кг; G_rx — маса гарячого хліба, кг.

На колисково-подикових печах і печах із стрічковим подом упікання розра­ховують в окремих хлібинах, розташованих по всій ширині колиски чи ширині по-ду печі при повному завантаженні останньої. Зразки для визначення відбирають ступінчасто. Наприклад, на першій колисці відбирають першу хлібину, на другій — другу і так доти, поки не будуть зважені всі вироби по довжині колиски або ширині поду. Хліб після виходу з печі швидко зважують. Упікання є найбільшою технологічною затратою у процесі приготування хліба. Його величи­на, залежно від сорту, виду, маси виробів, марки печі, коливається від 6 до 12 % від маси тістової заготовки.

Затрати на упікання (у кг) визначають за формулою:

g_yn[G_T-(B₆+B_T+3_6p+3_o6p)]

^Зуп= юо

Для зменшення затрат на упікання необхідно обирати оптимальний темпе­ратурний і вологісний режими випікання, збризкувати тістові заготовки перед посадкою в піч і перед виходом їх із печі. Цей захід зменшує упікання на 0,5%.

Затрати в період від виходу хліба з печі до повного завантаження ним вагонетки (З_укл). Зважують не менше 10 виробів, що виходять з печі й уклада­ються на вагонетку.Вироби для контролю відбирають від кожних 20-30 шт гаря­чого хліба. Після заповнення вагонетки раніше зважені вироби знову зважують у тій же послідовності. Розраховують зменшення маси гарячого хліба при укла­данні по відношенню до його початкової маси (д_укл), %:

(G_rx-G_xy)

д»«л= -юо

де G_xy — маса хліба після укладання, кг.

З_у<„= g_y„ [G,- (Be + В₇ + 3_6р + 3_06р + З_ул)]/100 (кг).

Затрати під час зберігання хліба — усихання (З_ус). Усихання відбувається при охолодженні та зберіганні виробів унаслідок втрати ними вологи.

Усихання визначають як відношення різниці між масою гарячого і холодного хліба до маси гарячого хліба і розраховують за формулою:

(G„-GJ

g»c= -юо

230 Технологія хлібопекарського виробництва

Вихід хлібобулочних виробів і фактори, що на нього впливають 231

де G^ — маса холодного хліба, кг.

Щоб визначити величину усихання, зважують не менше двох вагонеток після заповнення їх хлібом і по закінченню терміну зберігання даних виробів, пе­редбаченого особливими умовами постачання хлібобулочних виробів. Погодин­но вимірюють у трьох виробах, взятих з різних місць партії, температуру м'якуш­ки, а також температуру та відносну вологість повітря у хлібосховищі. Усихання виробів можна знизити шляхом їх швидкого охолодження. Доцільно проводити пакування продукції. Величина усихання складає 2,5-4 %.

Затрати при зберіганні хліба, в кг, розраховують за формулою:

3_ЇС = g_yc [G_T - (В₆ + В_т + З_бр + 3_0бр + З_уп +З_укл)]/100.

Втрати хліба у вигляді крихти і лому (В_кр) виникають під час вивантажен­ня виробів із печі, вибивання формового хліба із форм, в результаті деформації продукції при транспортуванні, на циркуляційних столах.

Ці втрати визначають шляхом збирання і зважування крихти і шматків хліба у місцях їх накопичення: у піддоні, біля столу для вибивання хліба, у місці укла­дання хліба на вагонетки.

Втрати у вигляді крихти і лому по відношенню до маси остиглого хліба (д_кр), %, розраховують за формулою:

g_KP = G_KP-100/G„,

де G_Kp — маса крихти і лому, кг; G_xx- маса остиглого хліба, кг,

а по відношенню до маси тіста із 100 кг борошна — за формулою:

В_кр = g_KP [Gt - (В_в + В_т + 3_6р + 3_06р +З_уп + З_ус + З_укл)]/100 (кг).

Для житніх і житньо-пшеничних сортів хліба ці втрати становлять приблизно 0,02 %, а для пшеничних сортів хліба і булочних виробів — 0,03 % до маси остиг­лого хліба.

Для зниження втрат необхідно слідкувати за станом хлібних форм, їх своєчасною антиадгезійним обробленням, а також не переповнювати про­дукцією циркуляційні столи, додержуватись правил укладання виробів у лотки.

Втрати внаслідок відхилення фактичної маси штучних виробів від нор­мативної (В_шт). Ці втрати є наслідком неточності роботи тістоподільних машин, різної величини упікання по ширині люльки або поду, а також різної величини усихання внаслідок неоднакових умов зберігання окремо взятого виробу на ва­гонетці або в контейнері.

Втрати у штучному хлібі внаслідок відхилення від нормативної маси визна­чають за відхиленням дійсної маси штучних виробів від нормативної. Для цього перед відправленням до торговельної мережі зважують завантажену хлібом ва­гонетку. Знаючи кількість виробів на ній, визначають середню масу одного виро­бу та відхилення від її нормативної маси (дшт), %:

д_шт = (С_хф-С_н)-100/6_н,

де С_ф — фактична маса виробів; G„ — нормативна маса виробів. Це відхилення складає 0,4-0,5 % до маси хліба.

в_ШІ = д_шт [G, - <в₆ + в_т + з_6р + з_06р + з_угі +з_у„ + з_ус + в_кр)]/і оо.

Для зменшення втрат внаслідок відхилення у масі від нормативної не­обхідно слідкувати за точністю роботи тістоподільних машин, вирівнювати теп­лові напруження на подах печей, забезпечувати умови для рівномірного усихан­ня виробів. З цією метою доцільно застосовувати спеціальні охолоджуючі прист­рої.

Втрати від переробки бракованих виробів (В_6р). У переробку допуска­ються лише санітарно допустимі вироби: без плісняви, горілості, захворювань, не забруднені. При переробці маса бракованого хліба зменшується. На основі експериментальних досліджень коефіцієнт зменшення маси бракованого хліба при його переробці прийнято вважати рівним 0,05.

Для визначення втрат від переробки бракованих виробів зважують відбра­ковану продукцію за період спостережень і, знаючи коефіцієнт, що враховує зменшення маси бракованого хліба при його повторній переробці (він прий­мається рівним 0,05), розраховують втрати від переробки бракованих виробів *

(д«р).

д_бр = G_6p ■ Е,

де G_6p — кількість браку, % від маси виробленого охолодженого хліба; Е — коефіцієнт, рівний 0,05.

В_6р = g_6p [G, - (В₆ + В_т + З_бр + 3_06р + З_уп +З_укл + З_ус + В_кр + В J]/100 (кг).

Розмір втрат від переробки бракованого хліба в умовах виробництва скла­дає близько 0,02 % до маси борошна. Зменшення цих втрат тісно пов'язане зі зменшенням виробництва бракованої продукції та поверненням її з торгівельної мережі за черствінням.

На основі результатів визначення величини технологічних затрат і втрат розраховують вихід хліба за окремими видами і агрегатами.

Технологічні затрати і втрати за величиною різні залежно від виду виробів, параметрів технологічного процесу їх виробництва, стану і складу обладнання.

Серед факторів, що впливають на вихід хліба, першорядне значення мають вологість борошна, його хлібопекарські властивості, спосіб приготування тіста, технологічний режим випікання і остигання хліба. Чим нижча вологість борошна (але не менше за 12 %), тим більший вихід хліба. При зміні вологості на 1 % вихід готових виробів змінюється на 1,5-2,0 %.

Борошно з низькими хлібопекарськими властивостями, особливо із слаб­кою за силою клейковиною, має низьку водопоглинальну здатність, знижену формостійкість. Це потребує зменшення проти норми вологості тіста з такого борошна, що веде до зниження виходу хліба. Зниження вологості тіста на 1,0 % призводить до зниження виходу хліба приблизно на 2 %.

Суттєве значення для підвищення виходу хліба має спосіб приготування тіста. Важливими факторами, що впливають на вихід хліба, є дотримання технологічного режиму випікання тістових заготовок і зберігання хліба. Зни­ження упікання на 0,5 % забезпечує економію 0,25 кг борошна на 100 кг ви­готовленого хліба, зниження усихання на 1 % підвищує вихід хліба приблиз­но на 1,7 %.

На виробництві визначення величини затрат і втрат необхідно періодично повторювати. Упікання і усихання хліба рекомендується визначати покварталь-

232 Технологія хлібопекарського виробництва

Вихід хлібобулочних виробів і фактори, що на нього впливають 233

но. Вихід хліба періодично контролюється шляхом проведення пробної вироб­ничої випічки.

Розрахунок виходу хліба в умовах пекарень. В умовах пекарень фактич­не визначення затрат і втрат за стадіями виробництва утруднене у зв'язку зі спе­цифікою виробництва, тому їх визначають шляхом розрахунку, використовуючи відповідні коефіцієнти. Вихід хліба визначають за формулою (умовні значення індексів такі ж, як при розрахунку виходу в умовах підприємств):

В, = G_r - (В₆ + В, + З_бр + З^р +3^ + З_укл + З_ус + В_кр + В_ш, + В_бр).

Втрати борошна до замішування напівфабрикатів (В_б), у кг, визначають, ви­користовуючи коефіцієнт К = 0,1.

0,1 -(100-14,5)

В_б=

100-W,

Втрати борошна на тісто від початку замішування до посадки тістових заго­товок у піч (В,), у кг, визначають, використовуючи коефіцієнт К = 0,06.

0,06-(100-14,5)

В,=

100-W,

Затрати при бродінні напівфабрикатів (3_6р), у кг, визначають, використову­ючи коефіцієнт К = 2,0-3,5, залежно від способу приготування тіста, в середньо­му приймають К = 3.

_ 3-0,95(G_CMp-_go6p)(100-W_cp)

^бр 1,96-100-(100-W,)

де 1,96 — коефіцієнт перерахунку кількості спирту на цукор, витрачений на бродіння.

Для визначення затрат на обробку (3^), кг, використовують коефіцієнт К = 0,6-0,8, в середньому К = 0,7.

З_обр = 0,7-[О_І-(В₆ + В_І+З_бр)]/100.

Упікання (З_у„) визначають, використовуючи коефіцієнт К = 8,5-12,5, в серед­ньому К = 10.

З_уп = 10- [G_T-(B₆ + В, + 3_5р + 3^)1/100 (кг).

Затрати на укладання виробів (З_укп) визначають, використовуючи коефіцієнт К = 0,7.

З_укл = 0,7-[G_T - (В₆ + В, + З_бр + 3^ + 3^)1/100 (кг).

Затрати на усихання (3^) визначають, використовуючи коефіцієнт К = 4.

3_Ус = 4- [G, - (В₆ + В, + 3_6р + 3^ + 3^ + З_укп)]/100 (кг).

Втрати хліба у вигляді крихти і лому (В_кр) визначають, використовуючи ко­ефіцієнт 0,03.

В_кр = 0,03• [G, - (В_б + В, + 3_6р + 3^ +3^, + 3,. + 3_yJ]/100 (кг).

Втрати від неточності маси хліба при приготуванні штучних виробів (В_шт) визначають, використовуючи коефіцієнт 0,5.

В_шг = 0,5- [G, - (В₆ + В, + 3_6р + 3^ + 3^ +З_укл + З_ус + BJ1/100 (кг).

Втрати від переробки браку (В_6р) визначають, використовуючи коефіцієнт К = 0,02.

В_6Р = 0,02 • [Q, - (В_б + В_т + 3_6р + 3^ + З,,, +З_укл + 3,, + В_кр + В_ШІ)]/100 (кг).

Після розрахунку всіх затрат і втрат визначають вихід хліба.

Контрольні питання до розділу 10

1. Дайте визначення поняття «вихід хліба».

2. Як розрахувати вихід хліба ?

3. Охарактеризуйте технологічні затрати, що впливають на вихід хліба.

4. Охарактеризуйте технологічні втрати, що впливають на вихід хліба.

5. Яка різниця між плановим виходом і фактичним ? Як перерахувати величи­ну фактичного виходу на величину планового виходу ?

6. Як впливає на величину виходу вологість борошна і вологість тіста ?

7. Які технологічні затрати максимально впливають на вихід хліба?

8. Які заходи сприяють зниженню технологічних затрат і втрат ?

9. Як здійснюється контроль виходу на хлібопекарських підприємствах ?

10. Охарактеризуйте особливості визначення виходу хліба в умовах пекарень.

234 Технологія хлібопекарського виробництва

Вихід хлібобулочних виробів і фактори, що на нього впливають 235

Розділ 11

АСОРТИМЕНТ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ. ТЕХНОЛОГІЯ ЗДОБНИХ, БУБЛИЧНИХ, СУХАРНИХ І ДЕЯКИХ ІНШИХ ВИДІВ ВИРОБІВ

11.1. Асортимент хлібобулочних виробів

Хлібопекарська промисловість за довгі роки свого існування напрацювала широкий асортимент виробів. Це різні види хліба, булочних, здобних, бублич­них, сухарних, а також національних і лікувально-профілактичних виробів.

Відповідно до номенклатури групового асортименту, прийнятій органами статистики, всі види виробів об'єднані у такі групи:

хліб житній із обойного борошна;

хліб житній із обдирного і сіяного борошна;

хліб житньо-пшеничний і пшенично-житній;

хліб пшеничний із обойного борошна;

хліб пшеничний із борошна II сорту;

хліб пшеничний із борошна І сорту;

хліб пшеничний із борошна вищого сорту;

булочні вироби з борошна II сорту;

булочні вироби з борошна І сорту;

булочні вироби з борошна вищого сорту;

бубличні вироби;

здобні вироби;

сухарі, хрусткі хлібці, грінки, в тому числі здобні сухарі;

пироги, пиріжки, пончики.

Кожна група хлібних виробів об'єднує сотні найменувань і видів. Асорти­мент виробів постійно змінюється, поповнюється новими розробками.

Рецептура і технологія приготування численної різновидності виробів наво­диться у збірниках рецептур і технологічних інструкціях, довідниках.

У ринкових умовах виробництва у зв'язку з конкуренцією на ринках збуту ре­цептури виробів і технологія їх приготування є власністю розробника і в засобах друку повністю не висвітлюється.

Питома вага окремих груп виробів у загальному об'ємі виробництва змінюється залежно від соціальних умов суспільства, купівельної спроможності населення регіону.

Так, у 2001 році в загальному об'ємі виробництва хлібобулочних виробів хліб становив 86 %, з яких біля 48 % був хліб з сортового пшеничного борошна, біля 38 % — з суміші житнього і пшеничного сортового борошна, 13,5 % — булочні та здобні вироби (рис. 11.1).

У західних і північних регіонах Ук­раїни переважає виробництво жит­ньо-пшеничних сортів хліба, а в цен­тральних і південних — хліб з пше­ничного борошна І сорту.

Рис. 11.1. Груповий асортимент хлібних ви­робів в %до загального об'єму, 2001 рік: 1 — хліб з пшеничного сортового борошна,

2 — хліб з суміші житнього і пшеничного сортового борошна, 3 — булочні і здобні ви­роби, 4 — бубличні вироби, 5 — сухарні ви­роби, 6 — інші вироби

Хліб з житнього і житньо-пше­ничного борошна. З житнього обойного борошна виробляється хліб житній простий, в основному формовий штучний. Він має високу вологість — 51 % і високу кис­лотність — до 12 град.

З житнього обдирного борошна виготовляється хліб формовий і по­довий. Він також має високу во­логість (до 49 %) і кислотність 10-11 град. Ці сорти хліба користуються незнач­ним попитом населення, їх виробництво становить 0,3-0,5 % у загальній масі хлібопекарської продукції.

Значно більше виготовляється хліба із суміші борошна житнього обдирного і пшеничного обойного, або II чи І сорту (35-40 %). В Україні серед житньо-пше­ничних сортів хліба найбільше виробляються: хліб український, український но­вий, Дарницький, столовий, козацький, чумацький. Всі ці види хліба можуть ви­готовлятись як подовими, так і формовими.

Хліб український виготовляють із борошна житнього обдирного і пшенично­го обойного у співвідношеннях 20:80, 30:70, 40:60, 50:50, 60:40, 70:30, 80:20. Вологість його 48-50 %, а кислотність від 7,5 до 10 град, залежно від вмісту жит­нього борошна.

Хліб український новий виготовляють із борошна житнього обдирного і пше­ничного II сорту у співвідношенні 80:20, 60:40, 50:50, 40:60. Вологість хліба — 47-48 %, кислотність — 8-Ю град.

Хліб Дарницький виробляють із борошна житнього обдирного (60 %) і пше­ничного І сорту (40 %). Вологість Дарницького подового хліба 47 %, кислотність 8 град.

Хліб столовий виготовляють із борошна житнього обдирного і пшеничного II сорту в співвідношенні 50:50 з доданням 3,0% цукру на 100 кг борошна.

Останнім часом у різних регіонах України розроблено низку нових видів хліба із суміші житнього і пшеничного борошна. Це — хліб козацький, чумацький, шахтарський, луцький, алчевський, прикарпатський тощо. Відрізняються вони між собою сортом пшеничного борошна і його співвідношенням з житнім. Ви­робляються як формовими, так і подовими, круглої, подовженої чи овальної форми.

Житньо-пшеничні сорти хліба мають приємний смак і яскраво виражений аромат, краще, ніж пшеничні, зберігають свіжість. Чим вищий вміст пшеничного борошна в рецептурі житньо-пшеничного хліба, тим краща пористість його м'якушки і нижча кислотність.

Види хліба, що містять заварку, називають заварними. До цієї групи нале­жить хліб заварний з житнього обойного борошна, житньо-пшеничний заварний з обойного борошна, хліб московський, бородинський, київський заварний. Так, до складу рецептури хліба бородинського входить, %: 80 — житнього обойного

236 Технологія хлібопекарського виробництва

Асортимент хлібобулочних виробів, технологія здобних, бубличних і інших виробів 237

борошна, 15 — борошна пшеничного II сорту, 5 — червоного солоду, 6 — цукру, 4 — патоки і 0,5 — коріандру.

Хліб київський заварний виробляють із суміші борошна житнього обойного і пшеничного II сорту з доданням житнього ферментованого солоду, цукру, кмину. На приготування заварки використовують 10-12 % житнього борошна і весь солод, передбачений рецептурою. Виробляється формовим.

Хліб ризький випікають із суміші борошна житнього сіяного і пшеничного І сорту з доданням ячмінного неферментованого солоду, патоки і кмину.

Поліпшені сорти хліба із суміші житнього і пшеничного борошна мають ви­соку харчову цінність у порівнянні з простим хлібом із житньо-пшеничного бо­рошна. Вони довше зберігають свіжість.

В Україні житні та житньо-пшеничні сорти хліба на комплексно-механізова­них лініях виготовляють в основному на рідких заквасках. При порційному при­готуванні тіста в діжах застосовують густі закваски.

Хліб з пшеничного борошна. На цей час виробляється хліб в основному із пшеничного сортового борошна. Виготовляють його як формовим, так і подо­вим. У загальній масі виробництва пшеничного хліба переважає хліб подовий з борошна І сорту (більше 65 %). Деякі види хліба можуть вироблятись із суміші бо­рошна І або II сорту. Вологість хліба із сортового пшеничного борошна 43-45 %.

Хліб із борошна пшеничного II сорту готують як подовим, так і формовим. Для його виготовлення використовують борошно, сіль і хлібопекарські дріжджі, рідкі дріжджі або їх суміш. У рецептурі на деякі види хліба передбачена невели­ка кількість цукру.

Найбільш поширеними виробами з борошна II сорту є хліб пшеничний фер­мовий і подовий, арнаут київський.

Арнаут київський виготовляють подовим, він має круглу форму з 2-3 злипа-ми. Поверхня борошниста, світло-коричнева.

Представниками виду хліба, який виготовляють із суміші пшеничного бо­рошна II і І сортів, є хліб кишинівський подовий круглої форми з двома невели­кими злипами, а також красносільський, який окрім основної сировини, містить 3,0 % цукру. Виготовляють його подовжено-овальної форми з 3-6 навкісними надрізами або круглої форми з 1-3 прямими надрізами.

Хліб з пшеничного борошна першого і вищого сортів виготовляють пере­важно із основних видів сировини на пресованих дріжджах, деякі види — з до­данням маргарину, цукру, прянощів. Асортимент хліба з цих сортів борошна ду­же великий. Так, з борошна як вищого, так і І сорту виробляються хліб пшенич­ний формовий і подовий, паляниці українська і тернопільська, хліб білий. З пше­ничного борошна І сорту виготовляють хліб гірчичний, до складу якого входить цукор і гірчична олія, хліб житомирський з кмином, хліб шулявський, який містить маргарин, та інші види виробів.

Вироби з пшеничного борошна І і вищого сортів виготовляють переважно подовими круглої, іноді батоноподібної форми.

Всі види хліба з пшеничного борошна виготовляють в основному опарним способом. У разі приготування тіста з борошна другого сорту і обойного здебільшого застосовують рідкі дріжджі.

Булочні вироби. Булочні вироби виготовляють переважно із пшеничного борошна І і вищого сортів. Це штучні вироби різної форми. У рецептуру більшості булочних виробів входить маргарин (2-8,0 кг) і цукор (1-6 кг) на 100 кг борошна, а також молоко сухе знежирене, патока, яйця, мак, прянощі тощо.

Найбільш поширеними видами булочних виробів є батони, плетінки, хали плетені, сайки, рогалики, булки.

Батони випікають різної маси (від 200 до 500 г) і форми: довгі й короткі, овальні, із загостреними чи заокругленими кінцями, з різною кількістю надрізів на поверхні. Це батони прості (без внесення додаткової сировини), нарізні, сту­дентські, київські, львівські, особливі та інші. Форму батонів тістовим заготовкам надають на тістозакатних машинах.

Плетінки з маком сплітають з трьох тістових джгутів, поверхню посипають маком. Маса плетінки — 400 г. Хали плетуть з кількох тістових джгутів. Сайки випікають прості, гірчичні, з родзинками масою 200 г на листах або у формах. Листові сайки мають довгасту форму із закругленими кінцями, бокові злипи. Булки міські виробляють масою 100 і 200 г, довгастої форми з гребінцем на верхній скоринці.

Різні види булочок мають здебільшого круглу форму, іноді з наколками або надрізами.

Булочні вироби виготовляють в основному опарним способом, іноді безо-парним або прискореним на пресованих дріжджах.

При опарному способі приготування цукор, маргарин, олію, сухе молоко або іншу сировину додають при замішуванні тіста.

Здобні вироби. До цієї групи належать всі вироби, що'містять у сумі 14 % і більше цукру і жиру. Це, наприклад, хліб донецький масою 0,4 і 0,8 кг, хліб свят­ковий — масою 1 кг, а також різні дрібноштучні вироби масою 50, 100 або 200 г, які об'єднані під назвою «здоба».

Асортимент здоби різноманітний за рецептурою і формою, рис. 11.2. Розпізнають здобу звичайну, ви­борзьку, вироби любительські, фігурні, листковані, булочки різної форми, ріжки, рогалики то­що. Масова частка вологи в ній значно нижча, ніж у булочних ви­робів, і складає 33-40 %.

Рис. 11.2. Види здобних виробів: 1 — здоба зви­чайна (а — плюшка з трьома пелюстками, б — бантик, в — ромашка); 2 — види здоби ви­борзької (а - ведмежа лапка, б — шапочка); З — любительські вироби; 4 — вироби з листко-ваного тіста

До складу рецептури здоб­них виробів цукор входить у кількості від 7 до 30 %, жир — у кількості від 5 до 25 %, яйця — від ЗО до 500 штук на 100 кг борошна. Здобу звичайну готують з борош­на І сорту. Ця група має меншу здобність порівняно з виробами, виготовленими з борошна вищо­го сорту. Здобу любительську і виборзьку готують з борошна ви­щого сорту. Здоба звичайна має вигляд плюшки, сердечка, троян­дочки, бантика, дубового листочка або кручених виробів.

Здоба виборзька — це виріб з начинкою, має форму краватки, пиріжка, вед-медикової лапки, бантика, пиріжка з одним чи двома крильцями, круглої булоч­ки з повидлом тощо. Здоба виборзька фігурна виробляється у вигляді риб, звірів, пташок тощо.

238 Технологія хлібопекарського виробництва

Асортимент хлібобулочних виробів, технологія здобних, бубличних і інших виробів 239

Здоба любительська містить 17 % цукру і 13 % жиру. Для створення листко-ваності вона формується з розтопленим жиром.

Формування здобних виробів проводиться часто вручну. Поверхня їх зма­щується яєчною бовтанкою, оздоблюється кришивом, помадкою, цукровою пу­дрою, маком, повидлом, кремом тощо. Вони мають значно вищу харчову цінність завдяки вмісту жиру, цукру, яєць. Тісто для здобних виробів готують опарним, безопарним або одним із прискорених методів на пресованих або сушених дріжджах, переважно порційним способом із виздобою.

Бубличні вироби виготовляють із борошна І і вищого сортів, вони мають форму кільця різного діаметру, а деякі — об'ємну форму. Розпізнають бублики, ба­ранки і сушки. Вони відрізняються за вологістю, розміром, масою, рецептурою. Так, сушки мають вологість 9-12 %, баранки — 14-19, а бублики — 25-22 %. Ма­са однієї сушки може бути 7-12, баранки — 25-40, а бублика — 50 або 100 г.

Асортимент бубличної продукції включає кілька десятків видів цих виробів. Так, виготовляють сушки ванільні, гірчичні, лимонні, прості, шкільні, студентські тощо; баранки — прості, цукрові, гірчичні, ванільні, здобні та інші; бублики — ук­раїнські, молочні.

До рецептури бубличних виробів входить цукор від 1 (сушки лимонні) до 20 % (сушки ванільні), а також залежно від виду виробів — масло коров'яче, маргарин або олія, ванілін, мак чи інша сировина. Так, баранки гірчичні містять гірчичну олію, а молочні — незбиране молоко, бублики українські — цукор, маргарин і мак.

Сушки і баранки завдяки низькій вологості належать до виробів тривалого зберігання. Бублики мають вищу вологість і повинні споживатись свіжими.

До бубличних виробів належить також соломка. її готують із борошна вищо­го і першого сортів.

Соломка має вигляд палички округлої форми з глянцевою поверхнею тов­щиною не більше 8 мм, довжиною 10-28 см. Вологість її 8-11 %. До рецепту­ри соломки входить: цукор (3-20%), маргарин (2-15%), іноді олія. Деякі види соломки містять мак, ванілін, кмин. Так, з пшеничного борошна вищого сорту виробляють соломку київську та фруктову. Це високорецептурні вироби. Солом­ка київська містить цукор-пісок — 20,0 кг, жир — 6 кг, мак — 5 кг. Більшість видів соломки виготовляють із пшеничного борошна І сорту. Це — соломка солодка, київська, ванільна, лівобережна та інші. Соломку виготовляють безопарним спо­собом, фасують у пакети або пачки.

Сухарі. Сухарі виробляють прості та здобні. Прості сухарі виготовляють із житнього, житньо-пшеничного хліба або хліба, виготовленого з пшеничного сор­тового борошна. Хліб нарізають на скибки і висушують до вологості 19-12 %.

До простих сухарів належать армійські, житні обойні, житньо-пшеничні обойні, пшеничні другого і першого сортів.

Для сухарів характерною ознакою якості є показник намокання. Для різних видів армійських сухарів намокання у воді температурою 15-20 °С має бути від 4 до 8 хв.

Сухарі прості призначаються для тривалого зберігання, внаслідок низької вологості вони не замерзають при низькій температурі. Можуть зберігатися протягом 1-3 років, залежно від умов зберігання.

Сухарі-грінки — це висушені скибочки хлібних або булочних виробів товщи­ною 20-25 мм або іншого розміру, а також їх частини. Сухарі-грінки можуть ви­готовлятись простими, солоними (до пива) або солодкими.

Здобні сухарі. Це висушені скибки спеціально випечених із пшеничного сор­тового борошна хлібних виробів у вигляді довгастих плит різних розмірів і форми.

До рецептури здобних сухарів залежно від їх виду входить у різній кількості цукор, маргарин або вершкове масло, яйця, ванілін. Так, з борошна вищого сор­ту готують сухарі дитячі, вершкові, київські; з пшеничного борошна І сорту — ко­фейні, дорожні, туристичні та інші види.

Тісто для здобних сухарів готують переважно опарним способом із виздо­бою.

Різні види сухарів здобних розрізняються за формою, розміром і оздоблен­ням поверхні. Найдрібнішими є дитячі сухарі: в 1 кг їх міститься 180-200 штук, тоді як в 1 кг молочних — 70-80, а дорожніх — 35-40 штук. Вологість здобних су­харів від 8 до 11, 0 %.

Дієтичні та лікувальні хлібні вироби — це вироби спеціального призна­чення для людей з різними видами захворювання. Рецептури на них розробля­ють згідно з вимогами фахівців-дієтологів.

Залежно від категорії хворих, розроблено низку дієтичних видів виробів: безсольові вироби рекомендуються при захворюванні нирок, серцево-су­динної системи, гіпертонії. Це хліб ахлоридний, хліб безсольовий обдирний; су­харі й сушки ахлоридні;

вироби зі зниженим вмістом вуглеводів корисні в разі захворювання на цук­ровий діабет, при ожирінні, гострому ревматизмі. У рецептуру цих виробів не вводяться цукри, крохмаль. Вони містять підвищену кількість білків. Основною сировиною для них, поряд з борошном, є сира клейковина. Це хліб білково-пше­ничний, білково-висівковий, булочки дієтичні, сайки діабетичні, рогалики з сорбітом, булочки діабетичні — Макіївські, степові;

вироби зі зниженим вмістом білків рекомендуються при хронічній нирковій недостатності, порушенні білкового обміну. Ці вироби не містять солі. Це хліб безбілковий безсольовий;

вироби із зниженою кислотністю — рекомендуються хворим при гіперацид­ному гастриті та виразковій хворобі. У цю групу входять булочки і сухарі зі зни­женою кислотністю;

вироби з підвищеним вмістом харчових волокон рекомендуються при атонії кишечнику, а також для виведення з організму токсичних речовин, радіонуклідів, важких металів. Це хліб зерновий, хлібці докторські, хліб «Колос» тощо;

вироби з лецитином рекомендуються при атеросклерозі, захворюванні печінки, нервових захворюваннях. Це булочки з лецитином, хлібці висівкові з ле­цитином, булочки з лецитином і морською капустою тощо;

вироби, збагачені йодом, корисні для профілактичного харчування людей у районах з йодною недостатністю. Це хліб пшеничний і батони йодовані, вироби з морською капустою тощо.

Національні види виробів. Виходячи із звичок корінного населення, що склалися історично, до споживання хлібних виробів певного смаку, аромату, форми, в різних країнах і окремих регіонах виготовляють специфічні за якістю вироби, які називають національними.

Здебільшого вони мають форму перепічки. Виготовляють їх із пшеничного сортового борошна. Це чурек азербайджанський — перепічка круглої або оваль­ної форми з наштампованими повздовжніми паралельними ребрами чи накола-ми. Лаваш тонкий вірменський випікають у вигляді тонко розкоченого листа, довгастого або овального за формою, поверхня пухирчаста. Перепічки узбецькі «обі-нон», «гіджа» — круглої форми з потовщеними краями і більш тонкою сере­диною з наколами та інші види національних виробів.

240 Технологія хлібопекарського виробництва

Асортимент хлібобулочних виробів, технологія здобних, бубличних і інших виробів 241

Вироби для дитячого харчування. Вироби для дитячого харчування ма­ють виготовлятись згідно з рекомендаціями дієтологів до дитячого харчування. У хлібні вироби для дитячого харчування не рекомендується вносити маргарин, мак, патоку, лимонну кислоту, корицю, мигдаль та іншу сировину чи добавки, на які нема дозволу органів охорони здоров'я на включення їх у такі вироби.

У рецептурах виробів для дитячого харчування заборонена заміна одного виду сировини іншим.

У свій час у колишньому СРСР до групи виробів для дитячого харчування бу­ли внесені булочки «Колобок» і «Жовтенятко», булочки молочні, перепічка сме­танна, сухарі молочні та інші.