2. Звичаї та обряди

Спосіб життя гуцула є надзвичайно простий, його потреби невибагливі.

Гуцул їсть тричі на день.

Перший раз -- близько 9-ї години ранку, це називається обід;

другий -- між 1-ю і 3-ю годиною пополудні, називається полудинок;

третій -- близько 7-8-ї години вечора і називається вечера.

Взагалі гірський народ харчується набагато краще, ніж селянин у передгірї. Його звична їжа, так само, як їжа русинів і румунів з передгіря, це кулеша -- густа каша з кукурудзяного борошна, подібна до італійської поленти. До неї він вживає, що житель передгіря рідко собі дозволяє, овечий сир (бриндзя, бриндза) , далі своєрідне кисле коровяче або овече молоко (гусьлєнка) або ще борщ -- це особливий суп, який готується з червоних буряків, картоплі, а також інших овочів, з овечим чи свинячим мясом або й без нього. Іноді підкислюють цей суп домішуванням згаданої гусьлєнки. Врешті кулеша, особливо у бідніших гуцулів, повністю заступає хліб (хліб, хлібиц) , який печуть як правило, з кукурудзяного борошна, до якого додається варена і розтовчена картопля. Крім того, домішують ячмінної, бобової або квасолевої муки. Часто виготовляють безрозчинні пироги з кукурудзяної муки, що називаються корж. Коли хлібне тісто вже вимішане, вдавлюють у нього хрещатий знак. Перший буханець, який саджається у піч, теж знаменують вдавленим знаком хреста і ним же позначають піч, щоб чорт відступив і хліб удався. Якщо котрийсь хліб забуто в печі, то наступний врожай випаде поганим; але такий хліб є також добрим засобом проти гарячки. Перед нарізуванням кожного буханця на ньому повинен бути накреслений ножем знак хреста. На кулеші так само витискають ложкою хрещатий знак. Але дівчата, які ще не були хрещеною матірю, не мають права робити це. До повсякденних страв належать: квасоля і біб; квашена капуста в сирому і вареному вигляді, в останньому випадку теж з мясом, картопля, цибуля, часник і сирі або квашені огірки, коли вони ще молоді. Баранину їдять то в свіжому, то у копченому вигляді, що називається буджена. Свинину вживають свіжу, солону або, у рідкісних випадках, також вуджену.

До святкових страв гуцулів належить, перш за все, балмош або бануш -- це кулеша, яку варять не на воді, а на кислих вершках (сметані) і на розтопленому маслі; книші, тобто бринзою начинені булки; далі голубці, це -- капустяне або бурякове листя, наповнене кукурудзяною крупою, підсмаженою цибулею, а іноді й посіченим мясом чи салом; варені червоні буряки, посічені й перемішані з товченим часником; відтак пшениця, варена й перемішана з маком, медом або цукром, яку їдять лише в різдвяну пору; їдять також пшеницю, варену в молоці; наповнені капустою вареники (пероги) ; масло, яєчню та сушені фрукти. Залишається тільки сказати дещо про пісникові страви. Вони складаються переважно з невареної квашеної капусти з цибулею та конопляною олією, далі з рідко звареної квашеної капусти з кукурудзяною крупою (росіуниця) ; з кулеші з тертим маком, а також із сушеної риби та оселедців.

З напоїв гуцул цінить передовсім горілку, на яку налягають майже поголовно в надмірі. Коли шкідливість пиятики стає помітною, то багато хто клятвою в церкві відрікається від напою (він зачетау се) , і тоді пють хіба що пиво або навіть вино. Чай теж знаходить собі дорогу до гуцулів; ба навіть дехто варить вже й каву.

Характерним для гуцульської гостинності є звичай, що гуцул, якщо він присів обіч дороги, аби поїсти, запрошує пригоститися кожного, хто проходить мимо. Це виражається, звичайно, звертанням: "Просимо і вас, хрещених". Дякують за це словами: "їжте з Богом", "Споживайте здорові" або "Нехай Бог поверне це на користь". Іноді відповідь випадає дотепною. Оскільки саме запрошення є часто тільки формальністю і не приймається, то відповідь "просимо" римують зі словами "самі у рот носимо" або питають: "Де у вас ложка?" і йдуть далі.

Різдвяні свята (Різдво, Сьвєтки). Їм передує суворий піст (пелепіука), який триває від 15 листопада ст. ст. до Святого Вечора (Сьвєтвечер) 24 грудня ст. ст. -- 5 січня н. ст. Тоді тертям двох полін, так само, як у пастуших колибах,розпалюють живий вогонь, який підтримується постійно аж до Йордана. Від живого вогню не можна запалювати люльку з тютюном. Серед різдвяних страв ніколи не бракує вареної пшениці. На Святвечір не можна їсти цю кашу з маком, а лише з медом, а то в наступному році буде багато бліх. Якщо в Святвечір до хати вступить першим чоловік, то господареві народяться у наступному році здебільшого тварини-самці; якщо ж першою увійде жінка, то число самок переважатиме. Далі прийнято передавати своїм сусідам миску, повну різдвяної страви, зерна та ін., й отримати від них такі ж дари. Від хати до хати ходять різдвяні співаки (колєдникі), виконують свої пісні (коляда) і отримують подарунки від господарів. Оскільки їм також подають зерно і т. ін., то, як правило, один із співаків носить із собою великий мішок. Інший несе гірський ріжок, звуками якого він супроводжує пісні.

Дещо з різдвяних страв ставиться на підвіконня для померлих душ. Вони зявляться якраз опівночі, щоб скористатися цим.

Великдень. У давні часи це було магічним дійством. Газдиня швидко замішувала тісто і ще рідким малювала хрести на дверях, образах, на стінах, на стелі. Зверху паску прикрашала тістом у вигляді хрестів із ружами, а довкола з нього викладала плетений вінок. Коли паска підросла і треба було садити її в піч, газда мав дбати, що ніхто не зайшов до хати і не врік. Газдиня ловила курку, виривала в неї піря і, примруживши очі, кидала його в піч примовляючи: "Як я не бачу, куди ти впадеш, щоб так не бачив половик (яструб) курку". Потім сипала в піч ґрис (висівки), щоб спалити "всі нетлі на світі". Першим у піч ставили хлібець, так званий віхотник. По ньому визначають, скільки часу має пектися паска. І засовувала першу паску в піч зі словами: "Яка лізеш в піч ладна, така аби-с вилізла". Вважалося недоброю прикметою, якщо паска трісне: хтось у сімї помре. Коли вже паска в печі, газдиня робить лопатою хрести поверх печі, по стелі, столі, вікнах.

Поки паска пеклася, газдиня здійснювала магічні дії. Завязувала ножиці волічкою (вовняною ниткою), перевязувала нею стіл на дошці, а під ним завязувала ґудзь і при цьому заклинала: "Не гудз я завязую, а серце мому чоловікові, аби він не міг мене так позбиткувати, як цими ножицями урубати. Аби йому руки були звязані, як ті ножиці". Потім перевязувала своїм поясом груди над постіллю зі словами: "Не завязую груди, але себе з газдою, щоб жили, як дотепер, щоб тільки зі мною газдував, а я з ним".

Для посвячення паски використовували деревяний, гарно різьблений, випалений узорами пасківник у вигляді кошика чи посудини з ручками з двох боків. На дно клали порізані куски паски, хліба, худобячої паски, сиру, ковбаси, в деревяному посуді масло, солонину, облуплені яйця і одне сире, яке посвячене помагає проти зґаґи (печії), писанки, пляшку з водою, в якій варилися яйця, бо та вода помагає на очі, хрін з листям, часник, а зверху -- гірку солі. Пасківник вкладають в одне вухо бесагу, в друге -- паску для посвячення. В ніч перед Великоднем газда ставив на землю сокиру і близько опівночі разом із газдинею ставав на неї, щоб бути дужими як залізо. І ще -- умивалися у воді, в яку газдиня кидала гріш та писанку, щоб "багаті на гроші були, а красні як писанка".

Гуцульською цікавинкою є їстівні баранчики з овечого сиру. Вони описані і в монографії Володимира Шухевича. Таких баранчиків зазвичай робили пастухи на полонинах. Сир мав прокиснути, потім його розварюють у жентиці (сироватці). Тоді він тримається купи і стає пластичніший за віск. Із нього ліпили баранчиків, із добре розплесканого сиру -- робили калачі, з формованого в деревяному посуді -- виписані фірмаки, на яких вирізували ножем хрести.

Всі ці вироби з овечого сиру можуть зберігатися до 20 років, потому їх можна споживати. Треба лише вкинути в гаряче масло, і сир розплавиться.

З покоління в покоління передавалася традиція ліплення з сиру маленької скульптури: баранців, коників, оленів, птахів, і збереглася вона до нашого часу.

Весілля

Крім традиційних, обовязковими є національні: гуцульський борщ з білого квашеного буряка, гуцульські голубці з виноградного листя завбільшки як мізинець (крутити їх приходять жінки з усього села!), книші з бринзою і маслом, буришник (хліб з кукурудзяного борошна і картоплі), вуджені ребра, печеня по-гуцульськи, холодець, запечена кишка під гуслєнкою, шашлик з баранини та вареники на парі з солодким сиром і маком, які просто тануть у роті! Без цих страв нема гуцульського весілля. Причому чим більше приготує господиня, тим кращим вважається весілля.

Частування у гуцулів -- особливий обряд: перш ніж сісти до столу, гості стиха читають молитву. Ну а по тому -- забава аж до раня! Шинкар, ґазда і старший дружба за столами не сидять, а ходять поміж гостями, частуючи кожного, припрошують випити за здоровя молодих (пити треба до дна!). Слідом ідуть музики: щоб краще смакували гуцульські страви, гостеві співають коломийку прямо перед столом! Після трьох годин частування гості переходять у танцовню, і молода мусить перетанцювати з кожним, хто її запросить. Під бадьорі, задиристі коломийки навіть старі гуцулки й гуцули зриваються з лав і витанцьовують та притопують так, що під ними вгинається підлога! Тим часом господині змінюють страви у їдальні -- за два дні весілля стіл накривали вісім разів!

Крім традиційних, обовязковими є національні: гуцульський борщ з білого квашеного буряка, гуцульські голубці з виноградного листя завбільшки як мізинець (крутити їх приходять жінки з усього села!), книші з бринзою і маслом, буришник (хліб з кукурудзяного борошна і картоплі), вуджені ребра, печеня по-гуцульськи, холодець, запечена кишка під гуслєнкою, шашлик з баранини та вареники на парі з солодким сиром і маком, які просто тануть у роті! Без цих страв нема гуцульського весілля. Причому чим більше приготує господиня, тим кращим вважається весілля.

Гуцульщина багата своїми звичаями та традиціями, нажаль неможливо розглянути їх всі у даній роботі.