1. Методика вивчення мови як компонента культури

Туризм, особливо міжнародний, є до певної міри діалогом культур, а щоб діалог відбувся, необхідні знання про мову партнера.

Мова – основа ділового етикету, без якого туризм як вид професійної діловій активності взагалі неможливий, але і вивчення особливостей ділового етикету різних країн не входить до програми даного курсу. В характеристиці мови як умови розвитку туризму необхідно звернути увагу на наступні загальні питання: «скільки мов використовується в країні?», «які це мови, який їх статус?» Якщо в країні використовується декілька мов, то після загальної довідки про країну слід подати характеристику тільки основної (державної чи офіційної) або основних мов, проте не більше двох.

Але основним є встановлення часу формування літературної мови даного етносу і основи цієї мови. Основою літературної мови можуть бути фольклор (епос), релігійні, художні або літературні твори (наприклад, літописи). У різних країнах ситуація в цьому плані різна. Ці особливості істотно впливають на фонетичні, синтаксичні і лексичні особливості мови, а також на особливості писемності. Ще один важливий момент – функція (функції), які виконує ця мова в державі і суспільстві: «чи є мова домінуючого етносу державною чи мовою міжетнічного або міжнаціонального спілкування?», «чи співпадає вона з мовою віросповідання, чи має статус мови міжнародного спілкування?»

Згодом ми повинні стисло дати характеристику так званій вербальній (словесній) частині мови. Вона включає етнічну картину (образ) світу, яка складається із специфічних національних (етнічних) образів. Оскільки будь-яка з таких етнічних «картин» включає безліч образів, доцільно зупинитися на одному-двох прикладах, бажано уявити «образи» свят, що мають, так би мовити, інтернаціональне значення. При цьому порівняння з українською етнічною традицією є обов’язковим.

Оскільки будь-яка подорож припускає хоч би мінімальні контакти з місцевим населенням, необхідно мати уявлення про форми і смислове значення привітань у різних народів, форми компліментів та інші загальноприйняті форми спілкування.

Окрім вербальної мови певний інтерес становлять невербальні форми спілкування. Головними з них є жести, міміка, пози. У різних країнах їх значення в мовній системі різне. Є країни, в яких невербальні форми не мають великого значення (наприклад, Німеччина). Зате у іспанців, італійців, бразильців міміка, жести і пози мають велике смислове і емоційне значення. Неправильне прочитання, а тим більше застосування міміки або жестів може ускладнити контакти (наприклад, кивання головою у болгар означає абсолютно протилежне тому, на що киваємо ми). Тому короткий опис смислового значення основних поз, жестів або міміки в тих країнах, де це широко використовується місцевим населенням, має практичний сенс.

Далі слід звернути увагу на мову кольору – колірну символіку, прийняту в даній країні. Кольори і навіть їх відтінки в різних країнах, у різних народів мають різне смислове значення. На Заході білий колір – символ чистоти і ніжності, а на Сході – символ смерті. Букет квітів або костюм певного кольору може бути категорично неприйнятним або викликати ряд складних непорозумінь, оскільки його колірна символіка викликає негативні, неприязні відчуття (наприклад, між селами Топорівці Городенківського району і Любківці Снятинського не більше 20 км, однак носовички білого кольору в першому селі дарують запрошеним на весілля, а в другому – на похоронах). Символіка кольору широко використовується в різних видах мистецтва, оскільки є художнім засобом образної системи мови мистецтва. Символіка кольору широко використовується в класичному балеті, де кожна пристрасть має свій колір: насолода – біле, ніжність – рожева, героїзм – червоний і т. д. Головними є кольори в традиційному національному театрі Східної і Південно-східної Азії. Незнання, нерозуміння колірної мови приведе до неможливості зрозуміти, наприклад, спектакль у японському національному театрі. Тому коротке порівняння смислового значення колірної гами в країні, що вивчається, і в Україні – важлива частина характеристики мови.

На закінчення можна відзначити ті особливості вербальної і невербальної мови етносу, незнання яких може виявитися несподіваним, екзотичним, викликати розгубленість і збентеження при відвідинах країни.

Мова – це сукупність всіх слів, образів, уявлень і понять даного народу, служить для передачі думок. Одночасно, вона є засобом формування мислення, менталітету етносу і способом існування індивідуальної свідомості людини, особи. Мова є вищою культурою людства. Думки людини, її свідомість формуються мовою.

Мова – продукт певної історичної епохи, певного суспільства. Розвиток і формування мов сучасних народів почався в глибокій старовині. Спочатку було слово – поєднання звуків, що становить одне ціле, що означає предмет або поняття. Потім, як вважав В.І. Даль, мова – виняткова здатність людини виражати гласно свої думки і відчуття, спілкуватися розумно поєднуваними словами (звуками).

У міру розвитку мови формувалися усні мови племен і народностей, але паралельно відбувався розвиток писемності.

Одночасно з появою слова і мови у людини виникла потреба відобразити образи навколишнього світу і виразити свої уявлення про них на поверхні фарбами або лініями. Так з’явилися архаїчний живопис і графіка. Надалі необхідність передачі загального сенсу виразів, дій та понять призвела до поступового спрощення малюнків. Так виникли ієрогліфи, клинопис та інші письмена – ідеограми, що означають звук, склад, слово, вираз, абстрактне поняття. Саме вони в результаті дали початок всім сучасним абеткам.

Мова – сукупність всіх слів народу (словник і природна граматика) і вірне їх поєднання для передачі своїх думок.

Літературна письмова мова – це позбавлена надмірностей і спеціально збудована розмовна мова. Час виникнення єдиної розмовної літературної мови різний у різних народів. Часто основою формування стають міфи і легенди (казки), епос, який уніфікує систему слів і виразів, роблячи їх загальновживаними. У формуванні і розвитку літературної письмової мови багатьох народів епос також відіграє значну роль з того моменту, коли записані і знов відтворені записи найбільш популярних текстів епосу стають загальнодоступними і читаними. У більшості країн датою народження літературної письмової мови вважається видання масовим тиражем (з урахуванням особливостей того часу) художнього твору, написаного автором з використанням спеціальних зворотів розмовної мови (наприклад, «Енеїда» І. Котляревського).

Мова будь-якого народу – віддзеркалення його історичної долі, «скарбниця» успіхів і поразок, радості і горя, сумнівів і надій його носіїв. Кожен народ має свою обличчя, свою душу, свій характер, свою мову. Так, англійська мова – синонім «англійськості», тобто причетності до справжніх англійців, а українська мова – справжніх українців.

У кожного народу існує власна (національна, етнічна) картина (образ) світу. Вона складається із специфічних національних (етнічних) образів, які сприймаються по-різному, тобто народжують різні асоціації.

Порівняємо для прикладу національні символи-образи Весни в українців і румун. В українській культурі, зокрема Карпатського регіону, прихід весни пов’язують з таким святом, як Маланки (кажуть, весна зустрічається із зимою). Якщо в цей день не має дощу чи снігу і світить сонце – то весна не за горами.

У румунській культурі весняним символом є квітуче персикове чи сливове дерево, а також свято Мерцишор − традиційне свято зустрічі весни в Румунії, що відзначається 1 березня.

Мовне значення всіх об’єктів і явищ зовні не тільки антропоцентричне (тобто адресоване людині), але і етноцентричне, тобто орієнтоване на певний етнос. Найбільш яскраво це виявляється у вербальній мові. Прикладів чимало: смислова форма вітань у різних народів, форма компліментів та ін. У Індії, бажаючи сказати комплімент жінці, її порівнюють з коровою, а її ходу з ходою слона; у Японії жінку порівнюють із змією, в Татарії і Башкирії – з п’явкою, в Україні – з калиною, в українських Карпатах – зі смерекою.

Окрім вербальної мови велику роль в спілкуванні людей відіграють невербальні форми спілкування. Головними з них, повторимо, є жести, міміка, поза. Всі форми невербального спілкування – наочне виявлення думки, часто це відбувається на рівні емоцій і не завжди контролюється розумом. Це прояви мови відчуттів, настрої людини у момент мови. Саме тому, що форми невербальної мови мають рефлекторну природу, вони також специфічні і неповторювані у різних етносів, в різних культурах. Проте фахівці вважають, що більше 50 % всієї інформації несуть саме форми невербального спілкування.

Важливим засобом образно-символічної системи мови є, як вже мовилося, символіка кольору. Колір тотема, розфарбовування ідолів і людського тіла, кольорові татуювання грають велику роль в традиційних культурах і житті людей в багатьох країнах світу. Певні кольори і відтінки колірної гами мають сакральне значення в сучасних релігіях різних народів. Розфарбовування тіла за допомогою татуювання набуло значного використання в масовій культурі сучасного суспільства. Символіка кольорів супроводжує людину від її народження до смерті, кожний обряд, ритуал пов’язаний в нашій свідомості з певним жестовим символом-образом.

Але у різних народів символіка кольору різна. Наприклад, в українців жовтий колір − символ зради, а у японців − символ вірності. Символіка кольору широко використовується в різних видах мистецтва: театрі, живописі, народній творчості, традиціях, релігії і масовій культурі. Учені переконані, що система колірних символів рідної мови якимсь чином «вмонтована» в нервову систему людини, а тому незнання образно-колірної символіки при міжкультурному діалозі може завдати значної шкоди і навіть прямої образи там, де людина сподівалася досягти успіху.

Рідна мова − це система, яку людина засвоює з пелюшок паралельно з розвитком свідомості. Тому мовна системи і пов’язані з нею установки культури усвідомлюються людиною і етносом як єдино правильні. Ця обставина створює іноді істотні перешкоди в міжетнічному, міжкультурному діалозі.

Для гармонійного діалогу культур потрібно повірити у «множинність істин», прийняти те, що факти іншої культури не лише правильні, особливо якщо ці факти не відповідають або ж суперечать прийнятому в рідній мові, рідній культурі. Імперативною умовою для міжкультурного діалогу слід визнати готовність зустрітися з незвичайним для себе, і щоб уберегтися від здивування, роздратування, навіть знущальної насмішки над партнером, при можливості необхідно заздалегідь дізнатися, що в його вербальній і невербальній поведінці може здаватися екзотичним, несподівано бентежити.

У мовній культурі розрізняють «базову мовну культуру» і «вторинну мовну культуру». Базова формується в рідному мовному середовищі, під впливом сімейного виховання, а вторинна створюється в умовах вивчення іноземної мови.

У змішаних сім’ях, коли батьки розрізняються за мовною приналежністю і кожний з них спілкується з дитиною своєю рідною мовою, можливе формування білінгвістичної, двомовної культури.