3. Історична довідка

Польща як країна виникла внаслідок консолідації західнослов’янських племен і племінних союзів межиріччя Вісли й Одри, яких нараховувалось на польських землях понад п’ятдесят. Об’єднання здійснило племінне князівство полян з центром у м. Гнєзно у другій половині ІХ − першій половині Х ст., за правління князівської династії П’ястів.

Першим достовірним правителем Польщі був Великопольський князь Мешко I з роду П’ястів (960−992 рр.), який у 966 р. прийняв християнство за західним обрядом. Перші століття державності Польщі були часом зближення з латинською культурою Заходу і її безпосереднім впливом. Разом із збереженням пам’яті про власні традиції та самоусвідомленням себе як етносу польське суспільство запозичує досвід християнізації усіх ланок життя Заходу. Держава, культура і релігія в її християнсько-католицькому варіанті стають нерозривними.

В період правління наступника Мешка І – його сина Болеслава І Хороброго (967−1025 рр.) – Польське князівство досягло вершини своєї могутності і отримало міжнародне визнання. У 1025 р. Болеслав був коронований, а держава отримала назву Королівство Польське, столицею якого було Гнєзно, потім – Познань, а з середини ХІ ст. − Краків.

Одночасно з утвердженням національної держави, створенням літературних пам’яток релігійного і світського характеру, започаткуванням шкіл носієм культури Польщі цього періоду були архітектура й містобудування, передусім у центрах резиденції монарха, ремісництва й торгівлі. Польська архітектура XI−XII ст. − це переважно церковні споруди романського стилю з відчутними впливами західних взірців. Зокрема, виділяються збудовані в романському стилі (чи перебудовані) собори в Гнєзно, Познані, Кракові, Плоцьку, монастирські храми в Тинці, Крушвиці, церква Святого Антонія в Кракові. Найвизначнішою пам’яткою мистецтва даної епохи вважаються бронзові двері Гнєзненського кафедрального собору (друга половина XII ст.), прикрашені 18 скульптурними сценами із життя Святого Войцеха.

На відміну від культурного, політичне життя країни цього періоду перетворилося на арену численних міжусобних війн. Після смерті Болеслава І розпочалась боротьба за королівську владу між його спадкоємцями. Так, в 1025−1034 рр. престол Польської держави посідає Мешко II, в 1037−1058 рр. влада в країні переходить до рук Казимира I, 1058−1079 роки відзначаються правлінням Болеслава II, 1079−1102 − Владислава Германа, 1102−1106 − Збігнева, 1106−1138 − Болеслава III. Тільки наприкінці ХІІ − на початку ХІV ст. куявськомку князю Владиславу І Локетку вдалося перемогти удільних князів, об’єднати значну частину польських земель під своєю владою і 1320 року коронуватися в Кракові.

Політику подальшого об’єднання польських земель продовжив Казимир III Великий (1333−1370 рр.). Він багато зробив для зміцнення центральної влади: поділив країну на воєводства і каштелянства, провів грошову реформу, провадив активну зовнішню політику, намагався стримувати експансію німців і хрестоносців. За правління Казимира III важливою подією в історії польської культури цього часу стало заснування Краківського університету (1364 р.) – одного з найстаріших закладів вищої освіти й науки країни. Наприкінці XIV ст. папською буллою санкціоновано створення в Кракові теологічного факультету. Ця обставина була продиктована потребами підготовки еліти духівництва і сприяння християнізації Литви, яка на той час вже входила до складу Польської держави.

У системі шкільної освіти при єпископських кафедрах і містах запроваджувалося викладання наук не лише тривіуму (граматика, діалектика, риторика), а й квадривіуму (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Базовий рівень системи освіти також становили парафіяльні школи в межах тривіуму. У XV ст. їх налічувалося близько 3000. Великої популярності набули поїздки на навчання до інших країн, особливо − до Італії.

У ХVІ ст. Польща досягла найбільшої могутності й авторитету. Люблінська унія 1569 р. включила до складу Польщі землі Великого Литовського князівства з великими теренами України і Білорусії. Польща стала великою багатонаціональною державою, в якій не-поляки складали близько половини населення. Потрібно відзначити, що польська культура в цей період досягла загальноєвропейських вершин. Серед великих наукових досягнень – трактат Міколая Коперника «Про обертання небесних сфер» (1543 р.), а також Климента Яницького (1516−1543 pp.), котрого увінчали в Римі лавровим вінком як кращого латинського поета. До епохи Ренесансу, яку називають «золотим віком» польської історії і культури, належить творчість поета Яна Кохановського (1530−1584 pp.), який підніс на новий рівень розвиток національної мови. Серед його ліричних творів − «Елегії», «Пісні», «Фрашки», «Трени».

Устрій, що склався у ХVІ ст., отримав назву «шляхетської демократії», а сама держава стала називатись Річ Посполита (1569 р.). Протягом ХVІ ст. на південному сході Польща змушена була постійно стримувати експансію Османської імперії, на сході тривали сутички з Московським царством за Смоленщину. У 1648 вибухнула національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648−1657 рр.), яка різко послабила військові можливості Польщі.

У 1672 р. розпочався тридцятирічний період війн з Туреччиною. Видатну роль в них відіграв король Речі Посполитої, польський полководець Ян III Собєський, котрий здобув чимало перемог над турецькими військами, з яких найславнішою була битва під Віднем в 1683 р. Новий польський король Август ІІ Фрідерік втягнув країну у Північну війну 1700−1721 рр. проти Швеції. Опанувавши значну частину польських земель, шведи сприяли обранню на трон молодого магната Станіслава Лещинського. Тільки розгром шведської армії у Полтавській битві 1709 р. змусив їх залишити польські землі.

У XVIII ст. Варшава стає столицею Речі Посполитої та починає відігравати важливу культурно-економічну роль. Над містом височів готичний замок − резиденція мазовецьких князів, а згодом польських королів. Неподалік знаходився костел Святого Яна, а навколо ратуші, поблизу ринку, постали кам’яні будівлі городян. «Старе місто», як уже тоді називали цю частину Варшави, було оточене подвійним кільцем стін і глибоким ровом. Поруч зводилося так зване «Нове місто» − центр торгівлі і промисловості, де розташувалися численні пивоварні, зерносховища і млини. У торгові дні до Варшави з’їжджались іноземні купці, привозячи прянощі, вина, шовкові тканини, предмети розкоші, купуючи деревину, хліб і хутра.

Втративши в подальшому свою економічну, державну могутність, Польща перетворюється на іграшку для сильних сусідів. Пруссія, Австрія та Росія здійснили три поділи Польщі (1772 р., 1793 р., 1975 р.), після чого Польща як держава була ліквідована.

Незважаючи на те, що польські землі були розділені та входили до складу трьох імперій, початок XX ст. ознаменувався важливими зрушеннями в духовній і матеріальній культурі польського суспільства. Індустріалізація та урбанізація перетворилися на визначальні ознаки того часу: бурхливий розвиток промисловості сприяв швидкому зростанню міст, у яких електрична енергія використовувалася не лише на виробництві, але й для освітлення вулиць та будинків, споруджувалися водогінні та каналізаційні мережі. У Кракові (1901 р.) та у Варшаві (1908 р.) з’явився електротрамвай. У життя поступово запроваджувалися автомобіль, телефон, кіно тощо. Водогін та каналізація функціонували в небагатьох містах. У 1925 р. розпочала роботу перша польська радіостанція.

Рівень освіти, який був тісно пов’язаний з соціально-економічним і політичним становищем в різних частинах польських земель, перетворився на важливий фактор розвитку суспільства. У Кракові діяли Торговельна академія, Академія витончених мистецтв, Вищі жіночі курси, учительські семінарії. В інших частинах польських земель вищих навчальних закладів не існувало. У міжвоєнний період у Польщі існувало близько 26 тис. бібліотек, понад 900 «народних домів», майже 1000 народних театрів та 175 музеїв.

У польському образотворчому мистецтві початку XX ст. все сильніше стали проявлятися прагнення художників до пожвавленого усвідомлення суперечностей буття та все більше відчувався вплив авангардистських естетичних ідей. Модернізм у образотворчому мистецтві проявлявся у прагненні наслідувати західний імпресіонізм та символізм (Я. Мальчевський, В. Тетмайєр, Ю. Мохоффер, С Висп’янський), а також експресіонізм (В. Войткевич). У скульптурі поряд з академізмом («Гладіатор», «Боян» П. Веленського) провідні позиції залишалися у прихильників реалізму: пам’ятники Міцкевичу у Варшаві та Копернику у Кракові (А. Кужава, Ц. Годебський). Впливи імпресіонізму й символізму проявилися у творчості В. Шимановського (пам’ятник Ф. Шопену у Варшаві).

Розвиток архітектури цього періоду відзначався зведенням у Варшаві будівель Військового міністерства й Національного театру (Ч. Пшибильський), Геологічного інституту й Сільськогосподарського банку (М. Лялевич), банку «Під орлами» (Я. Теуріх), Міністерства закордонних справ (Б. Пневський) тощо.

Однак Друга світова війна та гітлерівська окупація завдали значних втрат польській культурі. Було зруйновано понад п’ять тисяч шкільних будівель, багато вищих навчальних закладів, бібліотек, музеїв, архівів, пам’яток архітектури. Багато міст лежало в руїнах. Нацисти знищили 43 % культурних цінностей. Чисельність інтелігенції скоротилася на третину.

Після закінчення війни в Польщі досить швидкими темпами розвивалася система вищої освіти. Так, кількість вузів збільшилася з 56 у 1948 р. до 91 у 1982 р. У цей час були відкриті нові університети в Лодзі, Туроні та інших містах. Кадри вищої кваліфікації готувалися також в одинадцяти політехнічних, шести економічних, десяти медичних, одинадцяти педагогічних, дев’яти сільськогосподарських та сімнадцяти мистецьких вузах. Широкий доступ до вищої освіти отримали діти робітників і селян. Серед професійно зайнятого населення особи з вищою освітою в 1985 р. становили майже 8 % (понад 1,4 млн. осіб), а з середньою освітою − 27 % (понад 4,8 млн. осіб).

Центри розвитку науки перемістилися з університетів до Польської академії наук (1951 р.), у структурі якої діяли десятки дослідних інститутів, які вели фундаментальні дослідження в різних галузях. Значний внесок у розвиток польської науки здійснювали вчені вищої школи, де було зосереджено близько 70 % наукових кадрів.

Широку популярність у Польщі та за її межами здобули кінофільми, створені режисерами А. Вайдою, К. Зануссі, Є. Кавалеровичем, А. Мунком. До скарбниці національного і світового музичного мистецтва увійшли твори композиторів В. Лютоспавського, Т. Берди, К. Пендеровського. На початку 80-х років ХХ ст. у Польщі налічувалося 9 оперних театрів, 19 філармоній, 9 симфонічних оркестрів, а також два державних ансамблі пісні і танцю − «Мазовше» і «Шльонськ».

В комуністичній Польщі нараховувалося 36,5 тис. бібліотек, понад дві тисячі кінотеатрів і майже півтисячі музеїв. Художньо-естетичні смаки більшості поляків формувалися вже не традиційним фольклором, а кіно, радіо, телебаченням, пресою.

Політика «перебудови», що проводилась М. Горбачовим в СРСР наприкінці 80-х рр. ХХ ст., призвела до значних змін і в Польщі. Був покладений початок переходу від тоталітаризму до демократичного суспільства. Влітку 1991 р. відбулись перші демократичні вибори до Національних зборів Польщі, восени того ж року президентом країни було обрано Леха Валенсу.