3. Історична довідка

Історія румунського народу починається з ІІ століття н. е., коли легіони римського імператора Траяна розташувалися на землях, де проживали фракійські племена даків. Формування румунського народу відбувалося шляхом злиття римлян і місцевого населення на території, яка майже збігається з територією нинішньої Румунії. Однак це злиття не було завершене до кінця, оскільки в кінці ІІІ ст., через загрозу нашестя варварів, римські легіони були відкликані.

У VI ст. на території нинішньої Румунії розташувалися слов’янські племена. У VII і VIII ст. сюди мігрували болгари, які оселилися на південь від Дунаю. Наприкінці IX ст. величезну територію нинішньої Румунії захопили угорці.

Наприкінці XIII та на початку XIV ст. відповідно утворилися румунські князівства Валахія і Молдавія. Суспільство того часу мало характерні феодальні риси: князь був оточений придворними і вельможами, які володіли землею, здійснювалася роздача невеликих частин боярських маєтків військовим дрібномаєтним дворянам, швидко розвивалося кріпацтво.

Починаючи з 1415 р. Валахією і Молдавією управляли місцеві князі. Бояри «плели» інтриги з Портою (урядом Османської імперії) для того, щоб зберегти валахський і молдавський трони за членами своїх сімей. Однак кожного разу, коли з’являвся відомий військовий або політичний лідер, такий як Міхай Хоробрий у Валахії (1593−1601 рр.) або Петро Рареш у Молдавії (1527−1546 рр.), конфліктуючі сторони тимчасово примирялися і виступали разом проти турків, підтримуючи правителя. Така непроста політична ситуація супроводжувалася зміною 112 князів у Молдавії і Валахії в XVI і XVII ст.

На початку XVIII ст. грецькі купці з Константинополя, яких називали фанаріотами, замінили князів і бояр і почали правити князівствами, встановивши контроль над усіма економічними ресурсами. Князівські посади продавалися з аукціону особам, які пропонували найвищу ціну, в основному, фанаріотам.

Дуже важливим етапом історії країни став 1821 р., коли румунські князі знову повернулися на молдавський і валахський трони. Після Російсько-турецької війни 1826−1828 рр. Росія отримала протекторат над румунськими князівствами (Андріанопільський договір 1829 р.). За часів правління талановитого і освіченого графа Павла Кисельова були закладені основи нової румунської держави: скликано перші конституційні збори – «дивани», створено освітню систему, розпочато будівництво доріг.

В 1848−1849 рр. розпочався революційний рух у Румунії. Серед молодих інтелектуалів і політиків домінувало прагнення до незалежності країни. Їхні зусилля, а також тогочасна політична та воєнна ситуація призвели до створення у 1859 р. автономних Сполучених Князівств, або Румунії.

Остаточну свободу Румунія здобула в 1878 р., коли наприкінці Російсько-турецької війни (1877−1878 рр.) європейські країни визнали односторонню декларацію Румунії про незалежність від 10 травня 1877 р.

Важливі кроки по розбудові національної держави були зроблені в період з 1878 по 1918 рр., за часів правління Кароля I (1866−1914 рр.). Головним чином, завдяки зусиллям правителя Румунія вийшла на шлях швидкого економічного розвитку: були розвинуті найважливіші галузі промисловості, побудовані залізниці, сучасні економічні інститути. У період царювання Кароля I була прийнята перша Конституція (1866 р.), створені політичні партії і державні установи, включаючи двопалатний парламент.

Початок XX ст. − один з важливих рубежів у розвитку румунської культури. Народження об’єднаної держави супроводжувалося злиттям культур Валахії, Молдови й Румунської Трансільванії в єдину етнокультурну спільноту. Незважаючи на те, що Румунія стала п’ятою країною в Європі, де початкова освіта була проголошена обов’язковою й безкоштовною, насправді навчання залишалося становим привілеєм. Центром розвитку національної науки стало Наукове товариство, яке в 1866 р. було реорганізовано в Румунську академію наук.

У 20-30-х рр. XX ст. румунська влада докладала багато зусиль для піднесення національної культури та мистецтва. У наступні роки у Румунії були відкриті нові вищі навчальні заклади: політехнічні інститути (Бухарест і Тимішоара), сільськогосподарські академії (Будапешт, Клуж), університет (Клуж) тощо. Тогочасна румунська архітектура характеризувалася певною строкатістю стилів. Були зведені будівлі Ради міністрів, Військової академії, книгосховища Академії наук, Тріумфальна арка тощо.

Однак початок Другої світової війни призупинив розвиток культури в країні. Після укладення радянсько-німецького союзу в 1939 р. Румунія втратила Бессарабію і Буковину, передавши їх Радянському Союзу. У серпні 1940 р. майже половина Трансільванії була передана Угорщині, а у вересні 1940 року до Болгарії відійшла Південна Добруджа. Втрата цих територій змусила Кароля І зректися престолу на користь сина Міхая у вересні 1940 р.

У серпні 1944 р. Румунія була окупована Радянським Союзом, який встановив на румунських землях комуністичну диктатуру. В 1947 р. було проголошено Румунську Народну Республіку. Зовнішня політика, культурно-мистецька діяльність, громадський та економічний порядок в країні регулювалися Радянським Союзом та були підпорядковані інтересам комуністичного режиму.

Однак у 1950-х роках Румунія оголосила про своє право про вихід зі складу СРСР. У березні 1989 р. шість опозиціонерів відправили президентові Чаушеску відкритого листа, звинувативши його в порушеннях прав людини, насильстві над конституцією і руйнуванні економіки. В грудні 1989 р. влада в країні була передана шести авторам відкритого листа та іншим екс-комуністам, що об’єдналися у Фронт національного порятунку (ФНП). У травні 1990 р. ФНП успішно виграв вибори, був створений уряд під керівництвом Петре Романа. На президентських виборах переміг Іон Ілієску.