2. Методичні основи країнознавчого вивчення релігійного потенціалу в туризмі

Країн, однакових в релігійному відношенні, не існує, оскільки народні традиції, особливості менталітету, політичного і суспільного устрою здійснюють великий вплив на релігійні особливості країн і народів. Існує й зворотня дія. Саме поняття релігія також неоднозначно.

По-перше, це певний світогляд і світовідчування − віровчення.

По-друге, це особлива область духовного життя людей − віра в Бога (богів).

По-третє, це комплекс ритуалів, обрядів, традицій − культ.

По-четверте, це організації і співтовариства людей, що дотримуються тієї або іншої релігійної традиції, − конфесії, деномінації.

По-п’яте, це церква, зокрема будівлі, споруди, твори живопису і скульптури культового призначення, церковний одяг і начиння, які в переважній своїй більшості також мають велику художню цінність.

Всі ці аспекти релігії, особливо другий, третій і п’ятий, перетворюють її на важливий компонент художньої культури. Основні аспекти релігії визначають план характеристики релігії як передумови розвитку туризму в будь-якій країні. Коротка характеристика традиційних і сучасних релігій і вірувань включає всі елементи. Будь-який з них у всіх країнах будь-якої релігії має велике значення для туризму.

Розгляд або характеристику релігій в будь-якій країні слід давати за певним планом. У більшості країн різні частини населення сповідують різні релігії, тому необхідно назвати всі релігії і вірування, що зустрічаються на території даної країни, вказавши їх за порядком, який відповідає кількості людей, що належать до даної конфесії. Необхідно вказати, які релігії в даній країні мають статус державних (якщо такі є). Далі слід звернути увагу на особливості розміщення релігій по території країни. Особливий інтерес становлять ті з них, які мають достатньо чітко виражені райони локалізації. Часто вони співпадають з етнічними межами, тобто районами розселення певних народів. Це дозволяє показати різноманітність релігійних і етнічних традицій і звичаїв населення країни, що підвищує цінність маршруту в очах туристів. Якщо релігій декілька і кожна з них має свій район локалізації, то, назвавши їх, слід вибрати ті, які мають найбільш яскраві і привабливі риси з точки зору туризму. При цьому слід пам’ятати, що традиційні релігії практично у всіх груп туристів викликають безпосередній інтерес. Потім доцільно дати коротку характеристику віровчення, яке в туристичному країнознавстві розуміється не як переказ основ змісту, а як відповіді на три питання: «що лежить в основі вчення?», «які головні об’єкти культового поклоніння?», «який символ віри?»

Наступним важливим аспектом є розгляд питання про те, як віра впливає на інші компоненти і явища художньої культури. У даному розділі туристичної характеристики не може міститися виклад догматів, положень будь-якої віри, адже це не предмет зацікавленості як туриста, так і туристичного оператора. Але будь-яка віра як система переконань людини виявляється, відображається у всіх видах, сферах його життя і діяльності як в сьогоденні, так, тим більше, в історичному минулому. Віддзеркалення релігійних переконань найяскравіше виявляється в мові, мистецтві, народній творчості, традиціях і масовій культурі.

Вивчаючи особливості релігійного культу, доцільно охарактеризувати всі його сторони загалом, звернувши увагу на церковні ритуали (таїнства), велику групу масових, релігійних ритуалів і свят і наявність релігійних (містичних) практик. Слід також звернути увагу на барвистість зовнішньої атрибутики релігійного культу, культові ритуали і церемонії. Наприкінці треба описати найцікавіший ритуал або свято (один або декілька).

Останнім в характеристиці є поняття «церква», наявне не у всіх релігіях, але там, де воно є, воно відіграє важливу роль в системі релігійних переконань. Поняття «церква» в даному випадку розглядається як збори віруючих, як храм, як наочний, образний вираз віровчення, але не як організація або конфесія.

Слово «релігія» у різних народів перекладається і тлумачиться по-різному. Вважається, що воно походить від латинського дієслова «геlegeге» − «знову зв’язувати, знову сполучати, возз’єднувати». Спочатку віра, потім релігія виникають на певних етапах розвитку людини. Поява релігії, ймовірно, пов’язана з тим, що люди в будь-якій країні прагнули осягнути невідому силу, яка лежить в основі існуючого світу, і встановити зв’язок з нею. Таких людей у різних народів називали по-різному: пророки, віщуни, шамани, волхви, жерці, оракули, маги і т. д. Послання з невідомого, надприродного світу або особисті прозріння і духовний досвід цих людей складають основу більшості віровчень. Духовна сила і діяння цих людей привертали учнів і послідовників, які складали писання. Розповіді про цих людей і здійснені ними вчинки перетворювалися на перекази і легенди. На честь цих людей і богів, що прославляються ними, або духів-покровителів будувалися святилища і храми. При культових спорудах виникали групи професійних служителів. Вони створювали систему правил і положень, що регламентують життя і поведінку віруючих, систему віровчення, зокрема канон, символ віри і культ. Так виникала релігія – організоване поклоніння вищим силам.

Релігія – це:

1. особливе відношення людини до вищої істоти або вищих сил, яким вона поклоняється; це поклоніння (чи воно плотське, чи духовне) припускає безперечну для віруючої свідомості реальність тієї вищої Істоти або вищих сил, які вона шанує, а також віру і віровчення;

2. світоглядні світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування Бога або богів, надприродного.

Віровчення – це сукупність уявлень про походження і природу Всесвіту в результаті творчого акту вищої Істоти або вищих сил. Основу віровчення можуть складати:

– набір відомостей, уявлень про навколишній світ і надлюдські (божественні, духовні) сили, що управляють цим світом;

– логос – духовна першооснова, божественний розум; система знань, заснованих на емпіричних уявленнях і поняттях, виведених шляхом логічних міркувань;

– теологія і теософія – наука про Божество і віру і богопізнання шляхом містичного сприйняття, через безпосереднє спілкування (в стані екстазу) з божеством.

Існують наступні рівні релігійного пізнання:

– перший рівень − це вірування і культи, засновані на міфах, легендах, переказах, так звана природна релігія. Вона типова для народів на рівні племені.

– другий рівень − релігія розуму. Вона характерна для ряду національних релігій, що відповідають традиційному типу мислення і культури народів на стадії народності.

– третій рівень – релігія одкровення, визнає надприродне одкровення і будує своє учення у вигляді твердо встановлених положень (догматів). Вона типова для світових і деяких національних релігій, відповідає стадії нації.

Для третього рівня, на відміну від першою і другого, найбільш характерною межею є широке розповсюдження індивідуальних релігійних практик, пов’язане з актуалізацією поняття «особи» на цьому рівні.

Віра – визнання чого-небудь істинним, без попередньої фактичної або логічної перевірки, єдиної сили внутрішнього, суб’єктивного непорушного переконання, яке не має потреби для свого обґрунтування в доказах; сукупність переконань, релігійний настрій і можливість впливати на вищу Істоту або вищі сили шляхом молитов, жертвопринесень та інших форм культу.

Віра як сукупність переконань могутньо впливає на всі сторони життя і творчості людини. Якнайповніше це виражається в мові, витворах мистецтва і народної творчості.

Культ – форми суспільного або особистого поклоніння, шанування вищої Істоти або вищих сил, форми богослужінь або релігійних практик.

Церква – багатопланове поняття, що означає:

– організоване товариство людей, пов’язаних єдністю віровчення і управління;

– збори віруючих для молитви або інших видів релігійного культу;

– храм – внутрішні приміщення культової споруди, що використовуються для релігійного культу, в оформленні інтер’єру яких яскраво і образно відображені основні положення і елементи віровчення;

– культова споруда соборного характеру;

– символічний образ, що має закодований релігійний сенс (наприклад, в католицтві і православ’ї – це ковчег, спрямований до небес).

Релігії розрізняються між собою особливостями віровчень, церковної (конфесійної) організації, зовнішньою стороною культів, специфікою атрибутики в зовнішньому і внутрішньому оформленні храмів та ін. Зовнішні прояви культу – перше, що кидається у очі при знайомстві з тією або іншою релігією. Релігійні обряди і ритуали супроводжують людину впродовж її життя, починаючись іноді ще до народження, і продовжуються певний час після смерті людини. У деяких релігіях такий посмертний супровід тривалий і ритуали покликані супроводжувати душу померлої людини аж до його нового втілення (реінкарнації).

Релігійний культ може представляти колективне чи індивідуальне богослужіння, медитацію або молитву. Форми відправлення культу також різноманітні: літургія, меса, ритуальні ходи, танці, співи, спектаклі, трапези. Бажання з’єднати своє звичайне життя і священне рухає людей здійснювати паломництва до святих місць або бесіди з святими людьми (наставниками, вчителями). Іноді це особливі обряди, таїнства і церемонії, на які допускається тільки вузьке коло безпосередніх учасників церемонії. Під час таких особливих обрядів здійснюються містерії, шаманські заклинання, відокремлені аскетичні практики (у йогів) і жертвопринесення.

Більшість ритуалів і церемоній проходять як грандіозні святкування. Їх проведення передбачає барвисте оформлення храмів і особливий святковий одяг священнослужителів, що справляє глибоке враження на будь-яку людину. Головними чинниками, що привертають увагу, є: по-перше, видовищність ритуалів і обрядів релігійного культу; по-друге, можливість особистої участі в найбільш таємничій стороні культів (містичних і інших релігійних практиках). Велика видовищність культу (близька до сучасного поняття «шоу») характерна для католицизму, індуїзму, буддизму. В інших релігій вона є значно меншою. Велика група ритуалів і обрядів у всіх релігіях пов’язана з різними датами: певні дні календаря присвячені яким-небудь богам, святим або особливо значущим релігійним подіям, в такі дні здійснюються особливо урочисті церемонії.

Особливий інтерес становлять ритуальні ігри, які в наші дні втратили своє сакральне значення, але як і раніше займають в нашому житті значне місце. До таких колись «священних» ігор відносяться, наприклад, олімпійські ігри і корида.

Деякі з основних положень містяться у всіх релігіях, визначаючи духовну, культурну суть поняття. Схожість цих положень приводить учених до думки про те, що існують основні світові етичні принципи і положення, виражені в релігійній формі.

Всі релігії, але кожна по-своєму, ставлять і вирішують головне питання – сенс життя. Іншим важливим положенням є твердження, що людина – улюблене творіння Бога, створене ним за своїм образом і подобою, і натхненне іскрою божества або духу, яка не може бути зруйнована. Кінцеве призначення людини пов’язується з ідеєю порятунку або безсмертя. В світі відомо декілька десятків тисяч релігійних традицій і вірувань. Строкатість і різноманітність існуючих релігійних традицій в поєднанні з особливостями віровчення і церковної організації є природними межами, що розділяють світ релігій на групи: політеїстичні і монотеїстичні. Політеїзм («многобожжя») припускає поклоніння декільком богам. Політеїзм властивий традиційним, а також сучасним релігіям, наприклад, індуїзму, синтоїзму, даосизму та ін.

Монотеїзм («єдинобожжя») – це поклоніння одному Богу. Монотеїзм характерний для іудаїзму, християнства, ісламу. Але цей поділ вельми умовний.

Відомі інші угрупування релігій: за регіональною ознакою – західні і східні, пов’язані з відмінностями в ментальності, культурі, світосприйманні і світогляді представників Сходу і Заходу. Традиційно вважається, що східна людина є більш споглядальною, а західна – більш імпульсивною і діяльною.

Але реалії кінця XX – початку XXI ст. спростовують це твердження. Релігії Сходу знаходять в країнах Заходу безліч прихильників. Не в такому значному обсязі, але виявляються і протилежні тенденції: релігії Заходу також знаходять своїх прихильників на Сході.

Всі релігії поділяються на сучасні, традиційні і стародавні. До сучасних і традиційних відносяться релігії, які в даний час мають прихильників, тобто людей, що сповідують дану віру і що дотримуються всіх релігійних догматів і традицій даної конфесії.

До стародавніх релігій відносяться ті, «боги яких померли», тобто у теперішній час у цих релігій немає прихильників, немає людей, здатних дотримуватися даних догматів і традицій. Термін «традиційні релігії» (аналогічно традиційним формам господарювання і традиційним устроям) використовується для позначення архаїчних (як правило, племінних) релігій і вірувань. Тепер налічується декілька десятків таких релігій. Всі вони є важливою складовою частиною культури в даній країні і світі в цілому і, безумовно, становлять величезний інтерес для туризму.

За етнічною приналежністю релігії поділяються на світові і національні. Світовими (універсальними) релігіями прийнято називати ті, які сповідують багато народів, навіть коли вони живуть на різних континентах. Світовими релігіями є буддизм, християнство та іслам. Національними (етнічними) релігіями називаються релігії, що сповідаються якимось одним народом.

Особливе місце в цій класифікації посідають нетрадиційні релігії. До нетрадиційних релігій відносяться: Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, Церква Єднання та ін.