Аналіз одержаних результатів

Від витрат 0,0333 н. розчину йоду на робочий дослід віднімають витрати його на холодний і холостий досліди, а також поправку на редукуючу здатність цукрози (0,1 см³ розчину йоду на 1 г цукрози у сфері реакції. Ця поправка, що враховує редукуючу здатність цукрози, в 10⁴ разів слабша в порівнянні з редукуючою здатністю інвертного цукру і в 10...20 разів менша, ніж у разі застосування методу Лейна-Ейнона). Відкоректовані таким чином витрати 0,0333 н. розчину йоду в кубічних сантиметрах відповідають кількості міліграм інвертного цукру у досліджуваній пробі.

Розрахуємо витрати 0,0333 н. розчину йоду на:

1)  робочий дослід

А = (V_I1f_І – V_т1f_т) = (25,01,031 – 12,511,025) = 12,90 см³;

2)  холостий дослід

B = (V_І2f_I – V_т2f_т) = (25,011,031 – 24,721,029) = 0,34 cм³;

3)  холостий дослід

С = (V_І3f_I – V_т3f_т) = (25,01,031 – 25,01,029) = 0,05 см³;

4)  поправку на редукуючу здатність цукрози

D = Ц_г0,1 = 25,00,1 = 2,5 см³.

Тепер підрахуємо величину масової частки редукуючих цукрів у цукрі-піску (в еквівалентах інвертного цукру) у відсотках:

,

де V_I і V_т – витрати розчинів йоду і тіосульфату натрію у різних дослідах;

f₁ і f_т – поправкові коефіцієнти розчинів йоду та тіосульфату натрію для переведення їх в 0,0333 н.;

Ц_г – кількість грамів цукрози у сфері реакції;

Н – наважка в г даного продукту (цукру-піску) у сфері реакції.

Таким чином, визначена методом Офнера масова частка редукуючих цукрів в цукрі-піску становить 0,04 %, тобто не виходить за межі норм діючого стандарту.